У свято Вознесіння ми згадуємо подію, яка сталася майже дві тисячі років тому. Вознесіння Господнє має велике значення для людей різного часу і вміщує в собі глибокий догматичний зміст. Христос одночасно був Богом і людиною і вознісся на небо, і сів праворуч Бога Отця, тим самим возніс нашу людську природу до Божественної оселі на небо, де повинно базуватись наше життя. Апостол Павло говорить: «Життя ж наше на небесах, звідки чекаємо Спасителя, Господа Ісуса Христа».
6-та неділя після Воскресіння Христового Церква згадує подію про зцілення сліпоронародженого. Найстрашнішою недугою є не втрата фізичного зору, а сліпота душі. Людина може мати здоровий зір, але бути духовно сліпою: не бачити страждань ближнього, не помічати власних гріхів, не розуміти сенсу свого життя і відвертатися від Бога. Сліпий від народження — це образ людства, яке без Христа перебуває в духовній темряві, не знаючи істинного Бога. Господь проходячи біля храму, побачив сліпого від народження чоловіка.
У 5 неділю після Пасхи Церква вшановує пам'ять про самарянку, яка зустрічається з Христом біля криниці яку викопав старозавітній патріарх Яків. Христос зустрічає самарянку, яка приходить щоб набрати води. Між юдеями і самарянами була глибока ворожнеча національна і релігійна. Господь руйнує цю ворожнечу попросивши у самарянки напитися води і розмовою з нею. Господь розмовляє з жінкою грішницею, самарянкою Фотинією, напівпоганкою яка після розмови з Спасителим стала благочестивою християнкою, котра за проповідь віри Христової мученицьки постраждала.
"Ось ти одужав; не гріши більше, щоб з тобою не сталося чого гіршого". Ці слова ми чуємо в четверту неділю після Пасхи. Вони звернені не тільки до розслабленого, якого він зцілив, але і до кожного з нас. Хвороба, якою страждав паралізований чоловік аж тридцять вісім років, була наслідком його гріхів. Перші люди Адам і Єва не знали хвороб, не знали скорбот та страждань, не знали вони й смерті. Це вони пізнали після їх гріхопадіння коли порушили заповіді Божі.
Перед нами плащаниця , ікона покладення Христа Спасителя до гробу.
Син Божий зійшов на землю і став Людиною. Він витерпів страшні муки на хресті, помер і на третій день воскрес, вознісся на небо і сів праворуч Отця.
В Тройці славимий “так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне” . І це все ради спасіння засуджених на смерть людей. Син Божий віддав Свою душу за наші душі, Свою кров за нашу кров, прийняв Свою смерть за нашу смерть. Бог створив людину не для смерті у Бога всі живі.























