Покаянний канон Андрія Критського — це особливе покаянне богослужіння. У його основі — діалог душі, що страждає та кається через безліч своїх прогрішень, із всемилостивим Богом, який єдиний може подати їй прощення. В ньому преподобний Андрій Критський, зібрав воєдино події старозавітної й новозавітної історії від падіння праотця Адама до Вознесіння Христового, подає їх у дусі глибокого сердечного каяття, з надзвичайною майстерністю співставляючи кожну з них зі станом грішної душі. Він бере найсильніші приклади для покаяння й морального вдосконалення. У ньому пропонуються християнам різноманітні зразки праведного життя для наслідування та приклади життя нечестивого для їх уникнення, а також спасенні уроки покаяння й молитовного діяння.

Це покаянний плач, що розкриває нам усю безодню гріха й перевертає душу каяттям і надією. Перед нами проходять постаті, діяння і події світу старозавітного й новозавітнього, в яких з особливою силою відобразилися сила гріха, а також гідність святого життя; його увазі пропонується вся Священна історія на прикладах благочестя й нечестя її персонажів, їхнього навернення до Бога та нерозкаяності у гріху. Крім прикладів із Священної історії творець канону вказує на живий приклад великого падіння й повстання в особі подвижниці Марії Єгипетської, яка досягла високого ступеня святості. Піст – це час покаяння й очищення. Увесь канон преподобного Андрія спрямований на пробудження людської душі від гріховного сну, на розкриття перед нею згубності гріховного стану, на спонукання до суворого самовипробування, самоосуду й каяття, до зненавидження гріхів і до виправлення життя. Покаяння святого Андрія глибоке й щире. Через весь канон проходить одна думка, що повторюється у всіх його піснях: «Згрішив більше всіх людей, єдиний згрішив Тобі, (Господи), але змилуйся й будь милосердний до мене, тому що Ти Благоутробний». Значить милостивий і милосердний так, як Мати, що як би всією утробою, всією істотою своєю, жаліє дитину й любить її всім своїм серцем. Чим ближче людина до Бога, тим більше бачить свої гріхи. Цьому вчить нас у своєму каноні святий Андрій Критський. Канон читається чотири дні у першу седмицю, а повністю у 5 седмицю.

,,,

«Хресту Твоєму поклоняємось, Владико і святеє Воскресіння Твоє славимо». У третю неділю Великого посту, яка називається Хрестопоклонною, Церква вшановує Чесний і Животворчий Хрест Господній. В цей день половина великопосного шляху вже пройдена. Про це Іоанн Дамаскін говорить: «Як мандрівник, стомлений тривалою подорожжю, відпочиває під розлогим, тінистим деревом, так і християни, звершуючи духовну подорож у Небесний Єрусалим – до Пасхи Господньої, на половині свого шляху втішаються Древом Хресним, щоб під його тінню набратися сил для подальшої подорожі». Пророк Ісая ще до Різдва Христового сповіщав про Жертву Спасителя: «Він узяв на Себе наші немочі і поніс наші хвороби, а ми думали, що він був уражений, покараний і принижений Богом. Але Він укритий виразками був за гріхи наші і мучиний за беззаконня наші; покарання світу нашого було на Ньому, і ранами Його ми зцілилися». Спаситель терпить зраду, несправедливе осудження, приниження, страждання і смерть на Хресті – заради нас, заради зцілення нашої ураженої гріхом людської природи.

Поклоняючись Хресту Господньому, ми нагадуємо собі, що справжня сила, яка здатна перемагати зло і всі його наслідки – лише в Бозі. І ми можемо стати переможцями, лише підкоривши себе Богові, виявивши смирення перед Ним, добровільно віддавши свою волю – у руки Божі. Гріх у цей світ прийшов через гордість, через бажання людини без Бога та проти Його волі стати «як боги». Спасіння можливе лише через усвідомлення нашої власної немочі, що спонукає нас покаятись і повернутися до Бога, Який турбується про кожного з нас і сила Якого, як сказав апостола Павло, «виявляється в немочі». Ми твердо знаємо, що Безкровна Жертва Тіла і Крові - Свята Євхаристія, яка продовжує звершуватися , яку ми звершуємо, бо це наш святий обов’язок, – приноситься за всіх і за все. Приноситься і за відсутніх, і за тих, хто в немочах лежать, хто милості Божої та допомоги потребують.

У першу неділю Великого посту, ми звершуємо святкування Торжества Православ’я.

Крім утвердженням догмату Сьомого Вселенського собору про іконо шанування в цю неділю ми ширше  починаємо розуміти  істину, правдиву  православну віру яка веде нас до спасіння.

Апостол Павло говорить: «Без віри догодити Богові неможливо, бо треба, щоб той, хто приходить до Бога, вірував, що Він є, і тим, хто шукає Його, дає винагороду» .

Віра дає нам можливість бачити і пізнавати допомагає нашим почуттям і нашому розуму побачити Невидимого, наблизитися до Неосяжного.

Віра робить видимим, очікуване у майбутньому – таким самим реальним, як і теперішнє та вже здійснене. Бог живе поза вимірами часу і простору, у Нього, як свідчить апостол Петро, «один день, як тисяча років, i тисяча років, як один день».  Лише з допомогою віри ми можемо наблизитися до пізнання реалій Божественного буття,  досягти  спасіння - нашої переміни на краще, звільнитеся від влади гріха, зцілитеся від хвороб душевних і тілесних та від рабства гріха і смерті.Для спасіння потрібно мати віру правдиву, істинну. Ту, яку відкрив і якої навчає Сам Бог, яку проповідує  Його Церква – Єдина, Свята, Соборна і Апостольська. Прославленню цієї істинної, правдивої віри, як засобу спасительного  Богопізнання і осягнення вічного життя, і присвячене Отже,  через  читання Божественного Одкровення, через  богослужіння та через проповідь Церква дає нам корисні настанови про те, якою має бути наша молитва, наше покаяння, різні аспекти нашого життя. Тому цілком природно, що у перший недільний день Великого посту, коли ми вже розпочали шлях оновлення, але більшість його – попереду, Церква нагадує нам про одну з найважливіших істин – про необхідність мати, зберігати, примножувати і виявляти правдиву віру.