Євангельська розповідь про чудесне зцілення двох сліпих та німого біснуватого є особливою новиною для всіх тих, хто знемагає під тягарем хвороби, як рівно ж і для тих, хто доглядає за хорими. Христос не відразу ж оздоровив сліпців.
Щоб укріпити їхню віру. Але знову можемо чути закиди на кшталт, що сліпці кликали: «Помилуй нас, Ісусе, Сину Давидів!» – невже Ісус цього не чув. Справді, ці слова звернення Господь чув, але Він знав про цю зустріч із сліпцями ще виходячи з дому Іаїра. Проте Ісус не хотів втручатись у їхнє життя, а тому випробовував їх для більшої слави Божої.
Щоб інші чуючи цей крик розважили над своїм серцем і випробовували свою віру. Напевно Господь це оздоровлення робив також і для нас. Щоби дати поштовх нам усім у наших молитовних зверненнях, постійності та наполегливості. Бо дуже часто наша молитва зводиться до традиційних «Отче наш» та «Богородице Діво» і всі ми в очікуванні чуда. Хочемо щоб Господь залишив все на світі та спішив до нас вирішувати наші проблеми. Але Господь, вислуховуючи нас, краще знає наскільки потрібно чи корисно задоволення цих прохань для спасіння наших душ
Щоб уникаючи людської слави, показати Своє смирення та покору, Він не зцілює на людях, але вдома при невеликій кількості свідків. Господь даючи нам свобідну волю дає нам зробити власний вибір, перепитуючи сліпців про їхню віру, після позитивної відповіді, торкнувшись їхніх очей відкриває їм зір.
Отці церкви проповідуючи про чудесне оздоровлення у цій євангельській розповіді говорять, що люди за звичай у житті дотримуються віри «догматичної» та рідко віри живої. Саме через це питає сліпців Господь, чи віруєте, що Я можу зробити це вам? Чи визнаєте свою віру серцем чи розумом? Жива віра набувається подвигом постійної молитви та очищення серця. Тому так багато людей не знаючи про ці речі в духовному житті, ціле життя проводять в очікуванні чуда нічого для цього не роблячи зі своєї сторони.
Почувши про незвичайного цілителя з Назарету, про Його особливі здібності, двоє сліпих людей вирішили, що не мають права втратити свій шанс зцілитись. Сліпці йшли за Ісусом і кричали: «Помилуй нас, Ісусе сину Давидів». Цим проханням вони висловили свою віру, у передбачуваного старозавітними пророками Месію – Христа. Будучи позбавленими біологічного зору, ці люди не втратили зір духовний. Не маючи можливості бачити сонячне проміння, в Ісусі – Цілителю, Який прославився численними чудами, побачили «Світло істинне, Яке просвічує кожну людину, яка приходить у світ» . Їх віра спричинила відновлення зору, а позбавлення сліпоти зробило їх благовісниками Божого милосердя.
Спаситель проповідує в одному із будинків Капернаума . І ось до його ніг через розібрану стелю на мотузках спускають розслабленого чоловіка. «І, бачачи віру їхню, Іісус сказав розслабленому: "...дерзай, чадо! прощаються тобі гріхи твої!" а далі, продовжуючи, говорить: "встань, візьми постіль твою, і йди до дому твого".
Із сьогоднішнього Євангельського уривку ми бачимо, що перед тим, як зцілити тіло, Господь лікує душу. Вказуючи нам на те, що досить часто причиною наших тілесних хвороб є саме хвороба нашої душі, тобто гріх. І та людина, яка хоче мати здорове тіло, має слідкувати за чистотою своєї душі. Тіло покликане до вічного спілкування з Богом, так само, як і душа. Апостол Павло говорить: "прославляйте Бога і в тілах ваших і душах ваших". Ось чому християнин має з великим благоговінням ставитися і до свого тіла.
Особливу увагу із сьогоднішнього уривку, привертає до себе причина зцілення хворого – віра його друзів бо бачачи їх віру Він, зцілює хворого. Апостол Яків настановляє нас: "Моліться один за одного, щоб вам зцілитися, бо багато може щира молитва праведного". Христос Господь, закликає нас: "Усе, чого ви попросите в молитві, вірте, що одержите – і буде вам". Ми повинні дбати не лише про тіла про його чистоту і благополуччя, але не забувати і не занедбувати свою душу. Не даремно ж у чині сповіді саме Таїнство покаяння іменується лікарнею, і священик перед прийняттям сповіді закликає грішника покаятися такими словами: «ти прийшов до лікарні, щоб не відійти тобі не вилікуваним».
Чи може священик дати розрішення у гріхах? Адже ми чули про те, що прощати гріхи є лише у владі Божій. Так, може! Але не сам від себе, а завдяки силі благодаті Святого Духа, яку він сам отримує у Таїнстві священства. Бо Господь Ісус Христос після Воскресіння з мертвих подав цю благодать Своїм служителям, як про це нам сповіщає євангеліст Іоан: "Ісус же сказав їм...Як послав Мене Отець, так і Я посилаю вас. Сказавши це, Він дихнув і говорить їм: прийміть Духа Святого. Кому відпустите гріхи, тим відпустяться, на кому залишите, залишаться". Дорогі брати і сестри нехай по вірі вашій дається вам.
30 червня, у день вшанування Горбанівської ікони Божої Матері, митрополит Полтавський і Кременчуцький Федір очолив святкове Богослужіння у храмі Різдва Пресвятої Богородиці села Горбанівка.
Святих апостолів Петра і Павла.
Святкуємо пам'ять двох великих апостолів – Петра і Павла, які своїм життям і служінням засвідчили вірність Христу. Петро, який колись зрікся Спасителя, потім став "каменем віри", мужньо сповідуючи Його перед світом. Павло, колишній гонитель християн, перетворився на найревнішого проповідника Євангелія. Їхні життя – це приклад того, як Бог може використовувати кожного з нас, незалежно від наших помилок і недоліків. Вони закликають нас до віри, надії і любові, до безстрашного свідчення про Христа у нашому сучасному світі. Молімося до святих апостолів Петра і Павла, щоб вони допомогли нам наслідувати їхню віру і мужньо йти шляхом спасіння.
Про апостола Павла знаємо, що він був одним із тих, хто переслідував християн, “дихаючи погрозою та вбивством на Господніх учнів”. Він у своїй завзятості їхав у Дамаск, аби віднайти християн і привести їх на суд до Єрусалиму. Але Бог мав інші плани на нього. “Коли ж він був у дорозі і наближався до Дамаску, зненацька засяяло навкруг нього світло з неба, і він, упавши на землю, почув голос, що говорив до нього: «Савле, Савле! Чого мене переслідуєш?.” Почувши голос Бога він, навернувшись ревно трудився над спасінням людських душ, проповідуючи святе Євангеліє аж до прийняття мученицької смерті. На останній вечері, після закінчення якої всі вирушили на Оливну гору. Ісус сказав їм: «Усі ви зневіритесь у мені цієї ночі…». Петро і каже йому: «Навіть якби усі зневірились у тобі, я не зневірюся ніколи!” Ісус хоче, аби Петро замислився, бажає переконати його, що Він, як Бог, говорить правду, що правда на Його боці, тому каже Петрові: “Істинно кажу тобі: Цієї ще ночі, перше, ніж заспіває півень, ти тричі Мене відречешся. Каже йому Петро: «Навіть якби я мав з тобою вмерти, не відречуся тебе!»” .
Іван Золотоуст про святого апостола Петра говорив: “Солодке диво Церкви, світильник вселенної, чиста голубиця, вождь апостолів, полум’яний апостол, що горить духом; ангел і чоловік, посередник благодаті, нерухома скеля віри, премудрість Церкви, своєю чистотою від самого Господа заслужив назву блаженного і сина голубиці, від самого Христа прийняв ключі Царства Небесного”.
Петро і Павло – апостоли Божі – віддали своє життя за Божу правду. Петра розіп’яли головою вниз на хресті, а Павло – 68-річний старець – поклав свою голову під меч. Вони стали мучениками і правдивими свідками Христа. Ці два апостоли показують нам шлях, що провадить до Бога навіть тоді, коли б наше життя було “пооране глибокими грішними скибами”. Найбільші наші падіння дають нам надію, що Боже милосердя – як море, в якому легко тонуть наші провини, коли каємося за них і просимо у Господа прощення. Які вдячні були апостоли, що могли свідчити вірність Христові мученицькою смертю! Хай їхня слава охоплює і надихає всіх людей, особливо зневірених, і нагадує, що спасіння можна завжди здобути, якщо покладатися на Бога! Не довіряймо собі, не віримо нашому безсиллю, покладімо всю нашу надію на Господа, що милосердиться, прощає і любить нас завжди такими, якими ми є. Святі верховні апостоли, Петре і Павле, моліться перед Богом, щоб ми всі були спасенні й зустрілися з вами в небі!
Святкуємо пам'ять двох великих апостолів – Петра і Павла, які своїм життям і служінням засвідчили вірність Христу. Петро, який колись зрікся Спасителя, потім став "каменем віри", мужньо сповідуючи Його перед світом. Павло, колишній гонитель християн, перетворився на найревнішого проповідника Євангелія. Їхні життя – це приклад того, як Бог може використовувати кожного з нас, незалежно від наших помилок і недоліків. Вони закликають нас до віри, надії і любові, до безстрашного свідчення про Христа у нашому сучасному світі.