Молитва за невинно заморених голодом... Свято-Покровська церква будувалась як храм присвячений жертвам голодомору . Тому молитва за померлих від голоду в нашому храмі лунає на кожній Літургії. Перший пам'ятник жертвам голодомору в Полтаві був споруджений поруч з церквою . Особливою молитвою ми молимось у дні пам'яті жертв геноциду-голодомору . Хресним ходом йдемо до пам'ятних хрестів і молимось за всіх спочилих. Цьогорічна молитва на фото Олександра Розум.
1 жовтня свято Покрови Пресвятої Богородиці. У церкві Покрови відбулися святкові богослужіння. Напередодні ввечері о 17 год. Всенічне бдіння , а вдень свята святкова Божественна Літургія яку очолив високопреосвященний Федір митрополит Полтавський і Кременчуцький.Полтавці та гості помолитися разом за Україну, за наше місто, за людей, та за перемогу над споконвічним ворогом супостатом- рашистами московитами. Також на Покрову було освячено памятник Поборникам Української Автокефалії - жертвам комуністичного режиму які постраждали у жорстокому ХХ столітті - мученикам і сповідникам УАПЦ ієрархам , священикам, священомонахам, та парафіянам Української Церкви. Памятник споруджено коштом церкви. Автор ідеї протоієрей Миколай Храпач. Проект прот. Миколай Храпач та Сергій Козлов. Виконавиць Сергій Козлов. Памятник освятив митрополит Полтавський і Кременчуцький Федір. 
21 неділя по П'ятидесятниці.
У сьогоднішньому євангельському читанні ви чули притчу про сіяча. Сумну притчу, що показує, як Божі зусилля розбиваються об людську негідність, непідготовленість. Божественний Сіяч сіє в наших серцях Своє Слово, а людина часто буває не готова, не здатна прийняти і виростити в собі це Божественне зерно.
Скільки насіння впало марно! Скільки було задушено бур’яном, скільки насіння виявилося без коріння! І тільки одне виросло на доброму ґрунті і дало плід. Що це означає? Це означає, що Слово Боже, Дух Божий, сила Таїнств, які дає нам Церква, – усе це може виявитися марним і безплідним. Бо доля Божого насіння залежить також від того, на який ґрунт воно впало. Як би не була велика сила Слова Божого, Його рятівної благодаті, якщо ми з вами, наше серце, наша душа, усе наше життя не будуть готові прийняти цей Божественний дар – усе виявиться марним.
І на превеликий жаль, так часто буває. І кожен з нас на власному досвіді бачив, що багато разів ми виявлялися кам’янистим ґрунтом. Приходить диявол і викрадає посіяне в серці. Що це означає? Диявол входить, користуючись нашими власними гріхами, себелюбством, гординею. Якщо людина йде в храм, але тільки для того, щоб було спокійно на душі, без глибокої сердечної любові, якщо в серці її не горить вогонь, то дуже легко диявол викрадає в неї дар благодаті. Якщо людина належить до Церкви формально, вважає, що, прочитавши вдома молитву, або приходячи зрідка в храм вона вже виконала борг, а серце її залишається сухим, нерухомим, як та витоптана ногами дорога, на яку впало зерно, де його дуже скоро подзьобали птахи, тоді «приходить диявол і забирає слово із серця їхнього».
Є один спосіб перевірити себе, як ти готуєшся до прийняття Святих Тайн, як ти йдеш у храм, як ти відкриваєш Слово Боже, як ти прагнеш жити згідно Євангелія. Перевірити це можна так. Запитай себе, чого ти шукаєш, для чого ти це робиш. І часто виявляється – для себе. Ми шукаємо передусім для себе спокою, задоволення, ми шукаємо свого, а не Божого. Зверніть увагу, що молитва, яку нам дав Христос, – «Отче наш» – починається не з прохань, а з нашого бажання прийняти Його волю: «Нехай прийде Царство Твоє; нехай буде воля Твоя» – от чого людина повинна шукати. Божого, бо Боже – найвище. Якщо ж вона шукає свого, вона живить свою гординю, своє піднесення, бажання виділити себе.
Строго слід дивитися у своє серце. Ми можемо обдурити себе, але не Бога. Усе виявиться порожнім, бо диявол викраде дуже швидко. Як злітаються чорні мухи на гниле, так приходить диявол на сморід нашого гріха, нашого себелюбства і нашої суєтності. Якщо ми не розпушуватимемо ґрунт свого серця, якщо ми не готуватимемося внутрішньо так, щоб хоч у малій мірі виконати слово Христове: «Зречися себе», то найчудовіші чудеса – а що може бути дивовижніше, за Святі Тайни, коли Сам Господь дає нам Себе – можуть виявитися безсилими і безплідними. Пам’ятайте, коли Господь прийшов у місто Назарет, і Йому там не повірили, Він не створив багатьох
чудес. Не міг створити, бо Його цілюща сила наштовхнулася на стіну людської негідності і невіри.
І так само зерно, яке потрапило на кам’янистий ґрунт: швидко зійшло, але коріння не могло пустити і засохнуло. Буває, що людина з радістю приймає Слово Боже. Ми кажемо: «Так, Господи, ми хочемо йти за Тобою, готові служити Тобі і Твоїй святій Церкві», – кажемо щиро, але не просочуємо все своє життя Христовими заповідями. А значить – коріння немає, і будь-яка спокуса, будь-яке випробування, тривога, страх – і людина про все забуває.
А як насіннячко, що легко зійшло, буває задушене бур’яном, дикими травами. Так само наша віра захоплюється метушнею, наші думки і почуття з ранку до вечора зайняті всілякими дрібницями, нам ніколи озирнутися, ми поспішаємо, квапимося, біжимо по життю, і нам ніколи зупинитися, подумати, поставити собі запитання, перевірити свою совість, по-справжньому звернутися до Бога з молитвою. Нібито уві сні проходять дні, місяці і роки. І врешті-решт земна метушня заглушає голос Божий, який промовляє в нашому серці. Але ж, це тимчасове, завтра все може рухнути. Тільки маючи перед собою вічне, ми можемо сподіватися ніколи не втратити його.
І наша молитва – про те, щоб серце наше було готове, як добра, родюча, зорана земля, куди мале зерно потрапить і дасть багатий плід.
Амінь.
“Хресту Твоєму поклоняємося, Владико, і святе Воскресіння Твоє славимо!”Такими словами, співає свята Церква в день свята Воздвиження. Цей зворушливий момент Всенічної віруючі зустрічають, стоячи на колінах та віддаючи пошану найвідомішому в світі релігійному символу – Хресту, котрий прославлений і освячений безцінною та пречистою Кров’ю Сина Божого Господа Іісуса Христа.
Свято Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста супроводжується торжественними церковними службами, співом похвальних гімнів і благоговійним поклонінням перед Хрестом віруючих християн. Це свято встановлен в 4 столітті . Воно пов’язане з подією віднайдення царицею Єленою в Єрусалимі Хреста, на якому розіп’яли нашого Спасителя. Після трьох століть жорстоких гонінь і масового знищення християн, ця подія стала невимовною відрадою та утіхою гонимій Церкві, викликавши хвилю підбадьорення і радості по всьому світі. Єрусалим, як колиска християнства, наповнився незчисленною кількістю паломників, котрі бажали вклонитися Святині і помолитися перед Животворчим Древом Хреста Господнього. Було прийнято рішення воздвигати, піднімати Хрест вгору для торжественного прославлення Хрест, а християни під час підняття Хреств молились :” Господи помилуй “.В пам’ять про цю урочисту подію і будо встановдено свято.
Євангельська розповідь про чудесне зцілення двох сліпих та німого біснуватого є особливою новиною для всіх тих, хто знемагає під тягарем хвороби, як рівно ж і для тих, хто доглядає за хорими. Христос не відразу ж оздоровив сліпців.
Щоб укріпити їхню віру. Але знову можемо чути закиди на кшталт, що сліпці кликали: «Помилуй нас, Ісусе, Сину Давидів!» – невже Ісус цього не чув. Справді, ці слова звернення Господь чув, але Він знав про цю зустріч із сліпцями ще виходячи з дому Іаїра. Проте Ісус не хотів втручатись у їхнє життя, а тому випробовував їх для більшої слави Божої.
Щоб інші чуючи цей крик розважили над своїм серцем і випробовували свою віру. Напевно Господь це оздоровлення робив також і для нас. Щоби дати поштовх нам усім у наших молитовних зверненнях, постійності та наполегливості. Бо дуже часто наша молитва зводиться до традиційних «Отче наш» та «Богородице Діво» і всі ми в очікуванні чуда. Хочемо щоб Господь залишив все на світі та спішив до нас вирішувати наші проблеми. Але Господь, вислуховуючи нас, краще знає наскільки потрібно чи корисно задоволення цих прохань для спасіння наших душ
Щоб уникаючи людської слави, показати Своє смирення та покору, Він не зцілює на людях, але вдома при невеликій кількості свідків. Господь даючи нам свобідну волю дає нам зробити власний вибір, перепитуючи сліпців про їхню віру, після позитивної відповіді, торкнувшись їхніх очей відкриває їм зір.
Отці церкви проповідуючи про чудесне оздоровлення у цій євангельській розповіді говорять, що люди за звичай у житті дотримуються віри «догматичної» та рідко віри живої. Саме через це питає сліпців Господь, чи віруєте, що Я можу зробити це вам? Чи визнаєте свою віру серцем чи розумом? Жива віра набувається подвигом постійної молитви та очищення серця. Тому так багато людей не знаючи про ці речі в духовному житті, ціле життя проводять в очікуванні чуда нічого для цього не роблячи зі своєї сторони.
Почувши про незвичайного цілителя з Назарету, про Його особливі здібності, двоє сліпих людей вирішили, що не мають права втратити свій шанс зцілитись. Сліпці йшли за Ісусом і кричали: «Помилуй нас, Ісусе сину Давидів». Цим проханням вони висловили свою віру, у передбачуваного старозавітними пророками Месію – Христа. Будучи позбавленими біологічного зору, ці люди не втратили зір духовний. Не маючи можливості бачити сонячне проміння, в Ісусі – Цілителю, Який прославився численними чудами, побачили «Світло істинне, Яке просвічує кожну людину, яка приходить у світ» . Їх віра спричинила відновлення зору, а позбавлення сліпоти зробило їх благовісниками Божого милосердя.