Перед Тайною Вечерею Христос несподівано встав і, знявши верхній одяг, підперезався рушником. Учні завмерли в подиві. Він налив води до глека й приготувався мити ноги учням.
Безмежна ніяковість охопила присутніх. Кифа, коли Він наблизився до нього, вигукнув:
– Господи! Чи Тобі умивати мої ноги? Господь відповів:
– Що Я роблю, ти тепер не знаєш, а зрозумієш потім.
– Не вмиєш ніг моїх повік! – вигукнув Симон.
– Якщо не вмию тебе, не матимеш частини зі Мною.
Петро засмутився і сказав:
– Господи, не тільки ноги мої, але й руки і голову!
– Вмитому треба тільки ноги обмити, – відповів Ісус, – бо увесь чистий; і ви чисті, але не всі. Ісус натякає на зрадника.
Потім Він сказав: «Чи знаєте, що Я зробив вам? Ви називаєте Мене Учителем і Господом, і добре кажете, бо Я Той і є. Отже, якщо Я, Господь і Учитель, умив вам ноги, то і ви повинні вмивати ноги один одному. Бо Я дав вам приклад, щоб і ви робили так само, як Я зробив вам.
Осанна в вишніх, Благословен хто йде в ім'я Господнє.
Святом Входу Господнього до Єрусалиму ми відкриваємо Страсну седмицю. Через декілька днів Господь завершить Своє земне життя і підтвердить це на Хресті одним словом «Звершилось!». Вербна неділя – свято торжества і радості, але саме це свято – початок Страстей Господніх.
Це є одне з найтрагічніших двунадесятих свят церковного року. Усе в цьому святі – торжество: Христос вступає в Святий Град, зустрічають Його радісні натовпи народу, готові з Нього зробити свого вождя. Люди думають що вже скоро наступить царство Ізраїля! Прийшов таки наш Месія!» всі раділи. Всі окрім однієї людини… Він входить в Єрусалим не як земний володар, а як смиренний Цар миру на осляті, показуючи приклад покори та лагідності.
Спочатку «Осанна», в потім «Розіпни».
Початок Страсного тижня це ,час для молитовного роздуму над стражданнями Христа. Від «Осанна» до «Розіпни»: Проповідники застерігають від лицемірства, коли народ вигукував «Осанна!», а за кілька днів — «Розіпни Його». Це заклик бути вірними Богу не лише в часи радості, а й у часи випробувань.
Символізм верби це символ нашої перемоги над смертю та готовності йти за Спасителем.
Вербна неділя — це перехід від Чотиридесятниці до Страсного тижня, час для молитовного роздуму над стражданнями Христа.
Але Царство Його “не від світу цього” воно “всередині вас є".
І в Царство те може увійти не кожен, а лише той, хто покається в гріхах і народиться з верху. Воно береться силою і потребує боротьби з гріхом.
Вхід Господнійв Єрусалим сповнений невимовною радістю з одного боку і передчуттям скорих страждань Христих з другого. Радість людей, які зустрічали Спасителя перед воротами міста, була величезною і великою. Вони віддавали Сину Людському велику честь і хвалу, яка виходила з їх доброї волі і не була вимушеною обставинами. Люди вітали в Особі Ісуса Назарянина Учителя слова Божого, вони бачили в Ньому великого Пророка, Чудотворця, царя майбутнього земного царства Ізраїлевого. Вони знали що Він воскресив Лазаря, який чотири дні вже лежав у гробі – і всі розуміли, що це велике чудо.
Господь же наблизився до міста і побачив його, заплакав за ним і промовив: “О, коли б зрозуміло ти хоч у цей твій день, що потрібне для твого миру! Але це сховано нині від очей твоїх. Бо прийдуть на тебе дні, і вороги твої оточать тебе валом, і візьмуть в облогу тебе, і стиснуть тебе звідусіль. І зруйнують тебе, і поб’ють дітей твоїх у тобі, і не залишать у тобі каменя на камені"- розповідає нам Євангеліст Лука. Він не радів тому, що Христос знав і бачив, що люди Єрусалиму, обраний Богом народ, знову повторює свою фатальну помилку: він бачить у Христі лише земного царя, а не Сина Божого, не Месію – Спасителя світу і сподівалися на земні блага: що буде відновлено Іудейське царство, що Іудея запанує знову над іншими народами. Всі хотіли панувати, всі хотіли земних благ і земного царства і ніхто не думав про Царство Боже. Але в День Воскресіння скаже до нас Господь, як до нерозумного гостя весільного: “Чому ти ввійшов сюди, не маючи весільного одягу." І вижене нас геть туди "де буде “плач і скрегіт зубів”.
Тож відгукнемося на заклик святого Єпіфанія Кіпрського, який з любов’ю закликає всіх нас: “Люди, виходьте на зустріч Господу… Вся земля, всякий чин, всякий вік – всі достойно зустрінемо Господа: виправимо дороги життя, відкриємо Царю входи нашої душі, винесемо гілки перемоги Переможцю смерті, вигукнемо разом з народом: Осанна у вишніх, Благословен, Хто йде в ім’я Господнє! "Благословенний, хто йде в ім'я Господнє, благословляємо вас із дому Господнього, Бог Господь і явився нам".
Пастка «православного» цілительства: чому молитва в руках мага — це не шлях до Бога
Сьогодні ми часто бачимо людей, які називають себе народними цілителями, оточуючи себе іконами, хрестами та читаючи молитви з молитовника. Це явище, яке раніше було притаманне лише глухим селам, тепер заполонило інтернет. Людина, яка боїться відвертого чаклунства, легко довіряється такому «фахівцю», бо бачить знайомі християнські символи. Але чи справді там є Бог?
Молитва — це не пульт керування Богом
Головна помилка багатьох — сприйняття молитви як магічної формули. Окультиста не цікавить живий зв'язок із Творцем, йому потрібен лише земний результат. Проте в істинній молитві ми не «дивуємо» Бога і не маніпулюємо Ним. Ми смиренно ввіряємо себе в Його руки. Кожна церковна ектенія закінчується закликом: «Самі себе, і один одного, і все життя наше Христу Богові віддаймо».
