"Ось ти одужав; не гріши більше, щоб з тобою не сталося чого гіршого". Ці слова ми чуємо в четверту неділю після Пасхи. Вони звернені не тільки до розслабленого, якого він зцілив, але і до кожного з нас. Хвороба, якою страждав паралізований чоловік аж тридцять вісім років, була наслідком його гріхів. Перші люди Адам і Єва не знали хвороб, не знали скорбот та страждань, не знали вони й смерті. Це вони пізнали після їх гріхопадіння коли порушили заповіді Божі.
Перед нами плащаниця , ікона покладення Христа Спасителя до гробу.
Син Божий зійшов на землю і став Людиною. Він витерпів страшні муки на хресті, помер і на третій день воскрес, вознісся на небо і сів праворуч Отця.
В Тройці славимий “так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне” . І це все ради спасіння засуджених на смерть людей. Син Божий віддав Свою душу за наші душі, Свою кров за нашу кров, прийняв Свою смерть за нашу смерть. Бог створив людину не для смерті у Бога всі живі.
Перед Тайною Вечерею Христос несподівано встав і, знявши верхній одяг, підперезався рушником. Учні завмерли в подиві. Він налив води до глека й приготувався мити ноги учням.
Безмежна ніяковість охопила присутніх. Кифа, коли Він наблизився до нього, вигукнув:
– Господи! Чи Тобі умивати мої ноги? Господь відповів:
– Що Я роблю, ти тепер не знаєш, а зрозумієш потім.
– Не вмиєш ніг моїх повік! – вигукнув Симон.
– Якщо не вмию тебе, не матимеш частини зі Мною.
Петро засмутився і сказав:
– Господи, не тільки ноги мої, але й руки і голову!
– Вмитому треба тільки ноги обмити, – відповів Ісус, – бо увесь чистий; і ви чисті, але не всі. Ісус натякає на зрадника.
Потім Він сказав: «Чи знаєте, що Я зробив вам? Ви називаєте Мене Учителем і Господом, і добре кажете, бо Я Той і є. Отже, якщо Я, Господь і Учитель, умив вам ноги, то і ви повинні вмивати ноги один одному. Бо Я дав вам приклад, щоб і ви робили так само, як Я зробив вам.
Осанна в вишніх, Благословен хто йде в ім'я Господнє.
Святом Входу Господнього до Єрусалиму ми відкриваємо Страсну седмицю. Через декілька днів Господь завершить Своє земне життя і підтвердить це на Хресті одним словом «Звершилось!». Вербна неділя – свято торжества і радості, але саме це свято – початок Страстей Господніх.
Це є одне з найтрагічніших двунадесятих свят церковного року. Усе в цьому святі – торжество: Христос вступає в Святий Град, зустрічають Його радісні натовпи народу, готові з Нього зробити свого вождя. Люди думають що вже скоро наступить царство Ізраїля! Прийшов таки наш Месія!» всі раділи. Всі окрім однієї людини… Він входить в Єрусалим не як земний володар, а як смиренний Цар миру на осляті, показуючи приклад покори та лагідності.
Спочатку «Осанна», в потім «Розіпни».
Початок Страсного тижня це ,час для молитовного роздуму над стражданнями Христа. Від «Осанна» до «Розіпни»: Проповідники застерігають від лицемірства, коли народ вигукував «Осанна!», а за кілька днів — «Розіпни Його». Це заклик бути вірними Богу не лише в часи радості, а й у часи випробувань.
Символізм верби це символ нашої перемоги над смертю та готовності йти за Спасителем.
Вербна неділя — це перехід від Чотиридесятниці до Страсного тижня, час для молитовного роздуму над стражданнями Христа.
Але Царство Його “не від світу цього” воно “всередині вас є".
І в Царство те може увійти не кожен, а лише той, хто покається в гріхах і народиться з верху. Воно береться силою і потребує боротьби з гріхом.
Вхід Господнійв Єрусалим сповнений невимовною радістю з одного боку і передчуттям скорих страждань Христих з другого. Радість людей, які зустрічали Спасителя перед воротами міста, була величезною і великою. Вони віддавали Сину Людському велику честь і хвалу, яка виходила з їх доброї волі і не була вимушеною обставинами. Люди вітали в Особі Ісуса Назарянина Учителя слова Божого, вони бачили в Ньому великого Пророка, Чудотворця, царя майбутнього земного царства Ізраїлевого. Вони знали що Він воскресив Лазаря, який чотири дні вже лежав у гробі – і всі розуміли, що це велике чудо.
Господь же наблизився до міста і побачив його, заплакав за ним і промовив: “О, коли б зрозуміло ти хоч у цей твій день, що потрібне для твого миру! Але це сховано нині від очей твоїх. Бо прийдуть на тебе дні, і вороги твої оточать тебе валом, і візьмуть в облогу тебе, і стиснуть тебе звідусіль. І зруйнують тебе, і поб’ють дітей твоїх у тобі, і не залишать у тобі каменя на камені"- розповідає нам Євангеліст Лука. Він не радів тому, що Христос знав і бачив, що люди Єрусалиму, обраний Богом народ, знову повторює свою фатальну помилку: він бачить у Христі лише земного царя, а не Сина Божого, не Месію – Спасителя світу і сподівалися на земні блага: що буде відновлено Іудейське царство, що Іудея запанує знову над іншими народами. Всі хотіли панувати, всі хотіли земних благ і земного царства і ніхто не думав про Царство Боже. Але в День Воскресіння скаже до нас Господь, як до нерозумного гостя весільного: “Чому ти ввійшов сюди, не маючи весільного одягу." І вижене нас геть туди "де буде “плач і скрегіт зубів”.
Тож відгукнемося на заклик святого Єпіфанія Кіпрського, який з любов’ю закликає всіх нас: “Люди, виходьте на зустріч Господу… Вся земля, всякий чин, всякий вік – всі достойно зустрінемо Господа: виправимо дороги життя, відкриємо Царю входи нашої душі, винесемо гілки перемоги Переможцю смерті, вигукнемо разом з народом: Осанна у вишніх, Благословен, Хто йде в ім’я Господнє! "Благословенний, хто йде в ім'я Господнє, благословляємо вас із дому Господнього, Бог Господь і явився нам".
Пастка «православного» цілительства: чому молитва в руках мага — це не шлях до Бога
Сьогодні ми часто бачимо людей, які називають себе народними цілителями, оточуючи себе іконами, хрестами та читаючи молитви з молитовника. Це явище, яке раніше було притаманне лише глухим селам, тепер заполонило інтернет. Людина, яка боїться відвертого чаклунства, легко довіряється такому «фахівцю», бо бачить знайомі християнські символи. Але чи справді там є Бог?
Молитва — це не пульт керування Богом
Головна помилка багатьох — сприйняття молитви як магічної формули. Окультиста не цікавить живий зв'язок із Творцем, йому потрібен лише земний результат. Проте в істинній молитві ми не «дивуємо» Бога і не маніпулюємо Ним. Ми смиренно ввіряємо себе в Його руки. Кожна церковна ектенія закінчується закликом: «Самі себе, і один одного, і все життя наше Христу Богові віддаймо».
