Неділя митаря і фарисея.
Вчора в суботу на Літургії ми читали притчу про вдову, яка так довго і наполегливо благала немилосердного суддю, який і Бога не боявся і людей не соромився щоб захистив її від її суперника. І він щоб вона не докучала йому виконав її прохання. Спаситель з цього приводу говорить: «Хіба Бог не захистить обранців Своїх, що волають до Нього день і ніч, чи баритиметься до них?». Ми повинні пам’ятати про це і укріплятись в молитві. Адже Господь навчає : «Просіть, і дасться вам, шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам .Якщо ви, будучи злими, вмієте добрі дари давати дітям вашим, то тим більше Отець Небесний дасть Духа Святого тим, хто просить у Нього»/
А сьогодні в неділю Митар і Фарисея Святе Євангеліє навчає нас якою має бути молитва і щоб вона була нам корисна і угодна Богу. Бо часто ми упевненні в собі що ми праведники . Чи так це? Перед нами на перший погляд постає дві людини - митар великий грішник і фарисей начебто праведний і зовнішньо благочестивий. Ми вже знайомилися в минулу неділю з митарем-грішником з Єрихона , який грабував людей бравши непомірні мито та були на службі у Риму, язичників і окупантів. Сьогодні перед нами постає знову митар
Фарисеї ж зовнішньо показували себе виконавцями закону Мойсеєвого та дотримувались зовнішнього благочестя. Що спонукало їх до гордині . Вважали себе кращими, чистими і гідними поваги. Бо вони вивищували себе «не такі як інші люди, грабіжники, неправедні, перелюбники , або як цей митар». Вони фарисеї, окремий народ.. Фарисей молився , вихваляючи себе.
Митар же усвідомивши всю гріховність щиро молився: «стоячи віддалік, не смів навіть очей звести на небо; але, б’ючи себе в груди, говорив: «Боже, будь милостивий до мене, грішного!» . Він розумів, що заслуг перед Богом не має, і тому не може очікувати від Нього на винагороду за добрі справи, і все, що йому лишається – це сподіватися на Божу милість і молитись просити у Бога прощення. Милість це вияв любові не за заслугою, вияв любові до розкаяного грішника.
Тут маємо особливо зупинитися на слові «милість». Адже його ми дуже часто чуємо і повторюємо в молитві. «Господи, помилуй!» – ці слова десятки і навіть сотні разів звучать за кожним нашим богослужінням. І сама молитва митаря, взята з притчі, лягла в основу однієї з головних духовних практик православного благочестя – молитви Ісусової, в якій ми до нашого Спасителя, Господа Ісуса Христа, підносимо прохання про милість.
То що означає це слово – «милість»? Можна багато над ним міркувати, але коротко скажемо, що милість – це вияв любові не за заслугою. Зрозуміти це ми можемо на такому порівнянні: коли хтось працює, то він отримує платню. А милостинею ми називаємо те, що даємо не як винагороду за працю, а задарма, лише бувши спонукані любов’ю до ближнього.
За словами Спасителя :«Цей пішов до дому свого виправданий більше, ніж той». Тобто митар більше виправданий ніж фарисей бо фарисей хвалився, а митар покладався на милосердя Боже.
Апостол Петро у соборному посланні навчає: «Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать» Спаситель у сьогоднішній притчі нагадує кажучи: «Всякий, хто підноситься, принижений буде, а хто принижує себе, піднесеться» .
Отож, готуючись до духовного подвигу Великого посту посилюймо нашу молитву, усвідомлюймо нашу гріховність, готуємось до діяльного і щирого покаяння як у Закхея. Молитися Богові наш обов’язок і життєва потреба. Бо молитва є нашим спілкуванням з Творцем – джерелом життя без якої гинемо, як посіяне гине від посухи.