Статті та проповіді

Щоб легко провести справжнє життя, очиститися від гріхів і з відвагою постати перед престолом Христовим, будемо невпинно готувати себе молитвами, сльозами, старанністю, постійністю і терпінням.

Де б ти не був, скрізь можеш поставити (молитовний) жертовник. Прояви тільки добру волю, і не перешкодить тобі ні місце, ні час, хоч ти й не став на коліна, не станеш бити себе в груди і підносити руки до неба, а тільки покажеш гарячу душу, ти цим виконаєш все потрібне для молитви.

Не станемо говорити на своє виправдання, що дім молитви далеко, - благодать Духа нас самих зробила храмами Божими,   молитися для нас скрізь легко.

Місце анітрохи не перешкоджає молитві, аби настрій душі відповідав молитві.

Якщо для сліпого лихо - не бачити сонця, то яким великим лихом  для християнина - не молитися безперервно і не вводити за допомогою молитви в свою душу світло Христове.

Установлення Різдвяного посту, як і інших багатоденних постів, припадає на давні християнські часи. Уже з IV століття святий Амвросій Медіоланський і блаженний Августин згадують у своїх творах Різдвяний піст. У V столітті про давність Різдвяного посту писав святий Лев Великий, Римський єпископ. 

Спочатку Різдвяний піст у різних християн мав неоднакову тривалість: від семи днів і більше. На соборі 1166 року, що відбувся при Константинопольському Патріарху Луці та візантійському імператорові Мануїлі, було прийнято постанову для всіх християн дотримуватися посту протягом сорока днів перед великим святом Різдва Христового.

«Істинно кажу тобі: сьогодні ж будеш зі мною в раю». Ці слова зовсім незадовго до своєї кончини почув розбійник, який зумів духовним взором розгледіти у спаплюженому, понівеченому, прицвяхованому до хреста та стікаючому кров’ю чоловікові Найсвятішого Бога. (Лк. 23, 40-43)

Поняття про душу, її властивості та духовні цінності.

Прот. ПЕТРО ЗІНИЧ

У повсякденному житті ми всі дуже часто вживаємо слово "душа", й інколи з такою впевненістю, що важко нас запідозрити в нещирості або не визнати за нами серйозних пізнань про душу, які витікають із нашого особистого досвіду.

Наскільки милосердний і велелюбний Господь! Він готовий все і всім простити й терпляче чекає нашого на вернення, нашого щирого покаяння. Не кількість гріхів і тяжкість їх губить нас, а нерозкаяне  життя наше. Губить нас те, що ми відкладаємо своє покаяння, як кажуть, в дальній ящик. Ось за це й гнівається на нас Господь. Св. апостол Павло пише: «Але через жорстокість свою й нерозкаяність серця збираєш собі гнів на день гніву та об'явлення справедливого суду Бога, що кожному віддасть за його вчинками» (Рим 2, 5-6).