Найчастіше головною причиною нашої неуважності до церковної історії є звикання до того, що кожне свято сприймаємо, як повторення чогось, що уже було, як буденність. Багато свят, на жаль, стали для нас просто певною відміткою часу, як от день вшанування пам’яті святих первоверховних апостолів Петра і Павла для переважної більшості пересічних людей означає в першу чергу закінчення Петрівки — апостольського посту. І самі постаті величних мужів якось непомітно ховаються за можливістю не порушуючи уже церковного уставу приступити до скоромної їжі.
Статті та проповіді
Останній тиждень перед Великоднем носить назву Страсного, бо в цей час Церква згадує Страсті Христові. Через особливе значення і велич духовних спогадів та богослужінь Страсний тиждень не включений у богослужбове коло Великого посту, а стоїть окремо, як перехід від Святої Чотиридесятниці до Світлого Христового Воскресіння.
Проповідь у 5-ту неділю Великого посту
Ми відвідуємо церковні богослужіння, постимо і молимося у
відповідний час, але всім цим не вичерпуємо подвигу посту. Для того, щоб усе це
було дієвим і принесло добрі наслідки, потрібна ще підтримка – всім нашим
життям. Іншими словами – потрібен відповідний спосіб життя, який не був би
протилежністю посту і не роздвоював би нашу душу.
Як приготуватися до сповіді з додатком визначення гріхів за десятьма заповідями.
Преподобний Єфрем Сирин про покаяння
Пав я, підійми і дай хоч трохи потрудитися, щоб на Суді не бути посоромленим. Очисти мене благодаттю твоєю, Милосердний Отець; обмий скверну мою всеочищуючим іссопом Твоїм, і зціли язви мої, щоб подякував я за благодать Твою!
Від 18 березня до 4 травня триватиме Великий піст. У цей час згідно традицій Православної Церкви та церковного Уставу християни обмежують себе в їжі, а також намагаються уникати в своєму житті того, що віддаляє людину від Бога.
9 березня Вселенська батьківська поминальна субота . Церква молиться за всіх від віку спочилих.
Переказ про видіння афонського ченця під час панахиди.
Була поминальна батьківська субота, закінчилася Літургія. Одні з присутніх вже виходили з церкви, а інші залишилися й стали підходити до панахидного столу, що стояв, за звичаєм, посередині храму.