«У малому ти був вірним, над великим тебе поставлю; увійди в радість господаря твого»
Притча про таланти навчає нас і показує як ми використовуємо дари і здібності, які дав нам Бог.
Книжники та фарисеї отримали в дар талант - Закон Мойсея, Храм і досвід присутності Бога серед них. Вони мали чудові обітниці, що Бог благословить не тільки Ізраїль, але і весь світ через нього, проте закопали свій талант у землю, бо не захотіли стати світлом для світу. Вони були невірними слугами, а тепер їхній господар повертається і запитує як вони примножили таланти. Руйнування Єрусалима і Храму треба сприймати як покарання слуг, які не виконали повеління господаря. Слуги які примножили свої таланти це слуги Царства Божого, подібного до гірчичного зерна, з якого виростає велике дерево.
Чим більше дарів та чим вище служіння, тим більше відповідальності. Прикладом сумлінного ставлення до Божих дарів є святий Апостол Павло, який говорив: « коли я проповідую Євангелію, нема мені від того слави – це мій обов’язок. І горе мені, коли б я не проповідував Євангелії».
Примножуючи таланти Богом дані, або вдосконалюючи довірене служіння, і очікувати на прихід Господа Ісуса Христа. А позаяк Господь прийде несподівано то уся наша істота – дух, і душа, і тіло –має бути збережена без плями на прихід Господа нашого Ісуса Христа, щоб не тільки уникнути покарання, але прийняти від Господа нагороду − увійти в Його радість і бути «вірним і увійти в радість господаря свого».
Саме так в євангельській притчі господар вручає своїм рабам таланти: одному – п'ять, іншому – два, третьому – один, кожному за спроможністю його (Мф. 25, 14). Пройшло багато років, перш ніж господар повернувся і зажадав у своїх слуг звіту. Ті, що отримали п'ять і два таланти удвічі примножили доручене їм колись надбання і удостоїлися похвали: «гаразд, добрий і вірний рабе! У малому ти був вірний, над великим тебе поставлю; увійди в радість господаря твого» (Мф. 25, 21). Не таким виявився третій раб: отримавши всього один талант, він пішов і закопав його в землю, а зараз приніс його гоподареві і зухвало говорить: «...Я знав тебе, як жорстоку людину, жнеш, де не сіяв, і збираєш, де не розсипав; і, побоявшись, пішов і заховав талант твій в землі; ось тобі твоє (Мф. 25, 24–25).
Християни покликані примножувати таланти дані Господом, не закопувати їх та пильнувати за своєю душею, подвизатися в справах благочестя, невпинно нести на собі тягар сімейного і суспільного служіння, виконувати ту працю, що випала на їх долю. Розніжена лінь, лукаве неробство, допущені навіть на деякий час, можуть стати непереборною перешкодою на шляху до спасіння. І навпаки постійність в служінні Богові і ближнім, постійний порив до досконалості – тільки так примножуються людські таланти, тільки так ми збудемо Царство Небесне.
Кожен з нас наділений від Господа високим талантом – Божественною здатністю любити. Це дарування, любов до Бога і ближніх, ми повинні особливо дбайливо вирощувати в собі і примножувати. Якщо ми втратимо цей талант з талантів, всі інші достоїнства наші стануть даремними і навіть шкідливими нашим душам. А якщо зуміємо досягти успіху в любові, благі справи стануть для нас потребою, праця – радістю, а служіння Господу і ближнім – найсолодшим з усіх блаженств. До цього і закликає нас Апостол Павло, закликаючи вірних: «Дбайте про дари більші, і я покажу вам шлях іще кращий».
