28 липня 1992року  у  Свято Володимирському   патріаршому  соборі  відбулась   священицька хіротонія  митрофорного  протоієрея Миколая  Храпача.

З цією  подією  його  привітали  парафіяни , священики , духовні діти,   рідні  та  друзі.

Двадцять  років це  чималий  термін. Як  Ви  прийшли  до  такого  рішення і  чому  саме стали  священиком   Української  Церкви?

Дійсно  двадцять років  начебто  багато , а пролетіло  так  швидко…  Найперше  я  завдячую своїй  родині  які  виховали  мене  християнином .  Не дивлячись  на  складний  час  наша  родина  жила  за  християнськими   традиціями і  нас  виховували  у  вірі  до  Бога.  Ще  змалечку  я  знав  що  гріх  ображати  людей, гріх  взяти чуже, гріх творити  зло. У  нашій  хаті  було  багато  ікон і  вони  для  мене  були  тайною і  святинею.   Допомагаючи  мамі   вішати рушники  на  ікони я  з  цікавістю  і  страхом  дивився  на них не наче  на  живих. У дитинстві  часто  причащався Таїн Христових, ходив  до   церкви з  мамою, дідусем  і бабусею. Хоч  зовнішньо  віру  виявляти  було  не  прийнято  та  в душі  вона  жила  і з  віком  укріплялась. Було  посіяно  зерно яке  дало  добрі  сходи…

У  святкуванні  дня   хрещення  Київської  Руси-України взяли  участь більше 20  парафіян  нашої  церкви . А взагалі  представників  Полтавської  єпархії  на  святі  разом  з  духовенством було близько  400 парафіян  з  різних міст  і  сіл. В  черговий  раз  зібралось  близько 20 тис. прихильників   Церкви ,  серед  них  близько 1,5 тис.  священиків, щоб  соборно  разом зі  Святійшим   патріархом  Філаретом  та архієреями  помолитись у  цей  святковий  день. Після   Божественної  Літургії відбувся  хресний  хід до  пам’ятника  великого  рівноапостольного  князя Володимира  Великого. Тут  Святійший   патріарх  Філарет  очолив   молебень  до  Святого Володимира.  По закінченні  якого  всіх  присутніх  привітав  зі  святом,  та  виголосив  змістовну глибоко богословську  в  контексті  сучасного  життя  проповідь.  По  закінченні  учасники  свята  завітали  до  Свято-Михайлівського   золотоверхого  монастиря.

Цими днями парафіяни  та  духовенство Свято-Покровської  церкви  пошанували нашу ювілярку Зою  Іванівну  Солонуху яка   20  років  трудиться  на  благо УПЦ Київського патріархату .  З  відновленням  Богослужінь   у  Свято-Успенській церкві вона   віддано  працювала очолюючи  сестринство . Після  освячення   Покровської  церкви вона  перейшла  у цю  церкву де і  донині  працює  очолюючи Покровських мироносиць. Завжди  чисто , охайно і  завчасно  приготовлено  до будь  якого свята.  По українському  затишно і привітно у храмі.  Особливою гордістю є рущники і  давні  і сучасні  копії  з  давніх  вишивок  прикрашають   іконостас, вівтар  та  ікони   у храмі. Це  все  і завдяки  праці Зої  іванівної. За   відданість і багаторічну  працю  та  в  зв'язку  з  ювілеєм  Святійший  Філарет Патріарх Київський  і Всієї Руси-України  удостоїв  її  високої нагороди ордена Святої Великомучениці Варвари який  вручив  їй  настоятель  прот.  Миколай  Храпач .

Далі читайте  інтерввю з пані Зоєю.

Цими днями парафіяни  та  духовенство Свято-Покровської  церкви  пошанували нашу ювілярку Зою  Іванівну  Солонуху яка   20  років  трудиться  на  благо УПЦ Київського патріархату .  З  відновленням  Богослужінь   у  Свято-Успенській церкві вона   віддано  працювала очолюючи  сестринство . Після  освячення   Покровської  церкви вона  перейшла  у цю  церкву де і  донині  працює  очолюючи Покровських мироносиць. Завжди  чисто , охайно і  завчасно  приготовлено  до будь  якого свята.  По українському  затишно і привітно у храмі.  Особливою гордістю є рущники і  давні  і сучасні  копії  з  давніх  вишивок  прикрашають   іконостас, вівтар  та  ікони   у храмі. Це  все  і завдяки  праці Зої  іванівної. За   відданість і багаторічну  працю  та  в  зв'язку  з  ювілеєм  Святійший  Філарет Патріарх Київський  і Всієї Руси-України  удостоїв  її  високої нагороди ордена Святої Великомучениці Варвари який  вручив  їй  настоятель  прот.  Миколай  Храпач . Далі читайте  інтерввю з пані Зоєю.