"Вознісся Ти у Славі Христе Боже наш, радість створивши ученикам обітницею Святого Духа". Христос був піднесений на небо Своєю божественною силою. Хмара, що приховала Його від очей апостольських, була не засобом перенесення, а почестю Божества. Апостоли після Вознесіння, розлучившись із Христом, повертаються до Єрусалима без суму, а з радістю.
Вони розуміли обітницю : "Я з вами по всі дні до кінця віку. Амінь" . Він, всюдисущий і всенаповнюючий, завжди з нами і Своїм Божественним і людським єством: у світі, у Церкві, в Євхаристії, у житті, в душі.
Вознесіння Христове зміцнює нашу віру, яка і полягає в тому, щоб вірити в невидиме. Великою заслугою апостолів було те, що вони через видиме людство Ісуса Христа увірували в Його Божество. Але ще більша заслуга тих, котрі вірують у Нього, не бачивши: "Блаженні ті, що не бачили й увірували".
Вознесіння Христове зміцнює нашу надію. Вже той факт, що Христос людську природу возніс на небо, дарує нам надію, що й ми там будемо. Крім цього, Сам Христос говорив: "І коли піду і приготую вам місце, прийду знову і візьму вас до Себе, щоб і ви були там, де Я". Апостол Павло говорить: "Шукайте горнього, де Христос сидить праворуч Бога; про горнє помишляйте, а не про земне" , бо "де скарб ваш, там буде й серце ваше". Дух Святий є та сама любов, що спрямовує нас до всього небесного, про що і говорить Божественний Учитель Своїм учням: "...краще для вас, щоб Я пішов; бо, як Я не піду, Утішитель не прийде до вас; а як піду, то пошлю Його до вас". Для нас є важливим є жити так щоб у той останній день показати праведному Судді і засвідчити перед Ним, що Його Вознесіння дійсно стало для нас зміцненням віри, утвердженням надії ,життям в любові. Якщо так буде, тоді ми почуємо з вуст Божественного Спасителя: "Прийдіть...наслідуйте Царство, уготоване вам від створення світу".