Вхід Господній у Єрусалим , вербна неділя, завершує піст святої Чотиридесятниці . Розпочинається Страсний тиждень та суворий піст Страсного тижня. Господь завершив Своє земне життя і в цьому є звершення всього, всієї ідеї боговтілення.
Вербна неділя це початок Страстей Господніх, початок того великого непорозуміння людського, безневинною жертвою якого став Господь наш Ісус Христос. І саме це робить його одним з найтрагічніших свят церковного року. У натовпі який зустрічав Христа була радість. Прийшов таки наш Месія! Ось вже скоро наступить царство Ізраїля! Прийшов таки наш Месія! Всі раділи! Якби ми лиш бачили ці очі! Всім добре, всім радісно,всім… окрім однієї людини… у якої немає ні усмішки, ні торжества, ні радості.
Скоро усе це торжество, ця невимовна радість, захоплення, побудоване на непорозумінні і самообмані, закінчиться, а натовп, який сьогодні кричить: «Осанна Синові Давидовому!» через декілька днів з страшною люттю і ненавистю буде кричати: «Розіпни, розіпни Його». І як тут не привести слова Антонія Сурозького : «…згадуючи Вхід Господній до Єрусалиму, як страшно бачити, що цілий народ зустрічав Живого Бога, який прийшов лише зі звісткою про любов, любов до останнього – і відвернувся від Нього, бо не до любові було, тому що не любові вони шукали, бо страшно було так любити, як заповідав Христос, – до готовності жити для любові і померти від любові. Вони вважали за краще – тлінне, вони хотіли земного. Залишилася пустеля, порожнеча, ніщо… але тільки Бог може Собою заповнити ті глибини людські, в яких порожнеча і які нічим іншим не заповниш. Тільки Бог може створити гармонію в людському суспільстві; тільки Бог може перетворити страшну пустелю на квітучий сад».
Сьогодні багато людей приходить до храму і віддають хвалу Богу , але зраджують Христа , віддаючи Його на страждання та смерть не через пряме зречення Христа, а просто через свій постійні гріхи. Вчиняючи гріх, християнин, що володіє справжнім покаянним почуттям, щоразу відчуває себе в ролі розпинателів Спасителя, котрі вбивали в руки гвіздки, заподіюючи тяжкі муки і страждання.
Спаситель входить у Єрусалим, Його зустрічають як Царя. Але ніхто не очікував і навіть не міг уявити собі, що Царство цього Царя починається з Хреста, з Розп’яття, тобто, зі зречення себе, своєї волі, свого «я». Це неймовірно важко – добровільно, до кінця, до повного виснаження зректися себе. Маючи життя, маючи повну свободу, віддати її, лише тому, що така воля Божа і такий Його дивний Промисел про нас, бо «так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне».
Вербна неділя готує нас до Великодня, до найважливішого свята християнства . У цей день ми згадуємо останню вечерю Ісуса зі своїми учнями, Його смерть на хресті і Його воскресіння на третій день. Ісус Христос прийшов у світ, щоб визволити нас від гріхів та смерті, і тому ми маємо надію на вічне життя завдяки Спасителю.
Вшануємо Його вербовим віттям, розкаяним серцем, чистими помислами , спасителькою вірою та словами : «Осанна! Благословен хто йде в ім’я Господнє, Цар Ізраїлів!».