Пам’яті побратима
4 листопада минуло вже два роки як несподівано обірвалося життя Петра
Григоровича Колотія. «Петро» - перекладається з грецької як камінь. І справді,
в житті на нього можна було покластися.
Він був немов із українського граніту, як і постав його образ на
могильному камені -у вишиванці, жилавий, немов прадіди-козаки. І немов живий - для рідних і близьких, тих, хто зібрався на
панахиду біля його могили у рідному селі. В серці мимоволі виникало таке відчуття що це
він, як живий, зібрав нас на річницю його відходу до іншого світу. Протоієрей
Вячеслав Рукас запросив присутніх до заупокійної молитви і над могилами
розлилася тремтлива пісня парафіян.
З благословіння настоятеля Покровської церкви отця Миколая, з ініціативи його та братчиків відбулося цьогорічне вшанування пам’яті на місці спочинку Петра Григоровича Колотія. Братчики згадували його вірність Церкві і Богові, патріотизм і прямоту. Він міг, коли треба проявити козацьку сміливість, а може і різкість, і вміння до кінця відстояти свої погляди. Жіноцтво згадувало його ніжне звертання до них: «голубки мої» - говорив цей на вигляд суворий літній чоловік. А Марія Йосипівна Стоцька згадала як збирали з ним підписи на референдум, як з скринькою для пожертв на будівництво Покровського храму ходили по квартирах.
Теплий і спокійний осінній день повертав на вечір і з теплотою згадується серед
людей світлий образ їх побратима.
Олександр Ільченко
Голова Полтавського крайового православного
братства святого апостола Андрія Первозваного
