Праці патріарха Філарета
Слово про спасіння душі

  Спасіння душі – це загальнохристиянська мета. 
  Звичайне розуміння спасіння душі – це приготування себе до загробного життя. Дійсно, ми живемо на землі для того, щоб увійти у вічність. Вічність, як і безсмертя душі, від нас не залежить. Такими нас створив Бог. 
Але від кожного з нас залежить, що чекає нас у вічності: блаженство чи страждання. Щоб увійти у вічне блаженне життя, треба на землі жити духовним життям.

Де джерело духовного життя? Джерелом духовного життя є людське серце. Щодня людське серце живе для добра або ухиляється від добра; воно живе у гріху або бореться з гріхом. Кожного дня серце є місцем боротьби.
Якої боротьби? Хто бореться в серці? Тут диявол бореться з Христом. Боротьба диявола з Богом відбувається в людському серці щоденно. В цій боротьбі безпосереднім учасником є людина. Кожного дня ми добровільно обираємо або добро, або гріх. Христос Спаситель сказав: “Від серця виходять злі помисли, вбивства, перелюбства, любодіяння, злодійство, лжесвідчення, хула. Це те, що оскверняє людину” (Мф. 15, 19-20).
Серце людське знаходиться у постійній дії: або воно у згоді з волею Божою, або під впливом диявола і гріховної плоті. В цій боротьбі перемагає чи людина, чи зла сила. Там, де живе Бог, там є Царство Боже. Тому Господь сказав: “Царство Боже всередині вас”.
З допомогою благодаті Божої ми самі створюємо в собі Царство Боже. Що це таке? Це такий стан душі, коли в ній панує святість, Божественне життя. Щомиті у нашому внутрішньому житті відбувається завоювання місця для Бога, для Його Царства. 
В боротьбі з лукавим у людському серці утверджується царювання Бога, тобто стан святого життя, який у сукупності і дає святість. В той же час лукавий намагається відвоювати собі місце в серці. Святість є протилежністю гріху. У нашому серці відбувається боротьба з гріхом; не з гріхом взагалі, а з окремими, конкретними його проявами, які людина перемагає і тим самим утверджує в собі Царство Боже.
Людина перемагає гріх не власною силою: “я зробив”, “я сказав”. Всяке добро – є справа Божа. Господь є Творець добра, а ми своїми зусиллями, подвигами, молитвою даємо місце для добра. Але диявол ніколи не залишає нас у спокої. Якщо він до Самого Христа насмілився підійти зі спокусами, то тим більше – до нас грішних. Одне тільки треба нам при цьому пам’ятати: що Бог ніколи не допустить спокушати людину більше, ніж вона може винести. Тому у сильного духом більше спокус, ніж у слабкого.
Всі ми живемо в людському середовищі, спілкуємось одне з одним і або взаємно наближаємось, або відштовхуємося. В спілкуванні з людьми ми або виконуємо заповіді Божі, або чинимо гріх, тобто переступаємо заповіді Божі. У суспільному житті розкривається наше внутрішнє життя. З своєї внутрішньої скарбниці – серця – ми виносимо або добро, або зло; а часто і те й інше, щоправда, неодночасно. Коли ми живемо самотньо, то у нашому серці можуть панувати різні гріховні настрої, але вони залишаються невидимими. Коли ж ми входимо у спілкування з іншими людьми, наші невидимі гріховні почуття стають видимими. Треба своєчасно подивитися у своє серце і звернутися по допомогу до Господа, щоб у серці запанували мир і благодать. Тоді й діла наші будуть добрими.
Бачите, як важливо мати добре серце! З цієї скарбниці людина завжди виносить добро. Таку людину майже всі люблять. Але є й інші, ті, що заздрять, ворогують, тому що серця цих людей злі. Там нема Царства Божого, там панує зла сила.
У Таїнстві Хрещення Господь очистив нас Духом Святим від прабатьківського гріха, але не звільнив нас від боротьби з гріхом і дияволом. Ця боротьба триває у кожній людині до смерті. І навіть після смерті боротьба за людські душі продовжується. Але це вже боротьба зовсім іншого характеру. Церква молиться за душі померлих, щоб визволити їх з пекла. Кінець цій боротьбі Господь покладе, коли у друге Своє пришестя відокремить зло від добра, і цим завершиться процес спасіння людського. 
Як сказав Христос Спаситель: “І підуть ці (грішники) на вічні муки, а праведники в життя вічне” (Мф. 25, 46).
У боротьбі з гріхом ніколи не треба впадати у відчай. Сама боротьба з гріхом уже є добро. Гірше тій людині, яка припинила боротьбу. Це означає, що гріх і диявол оволоділи нею. Але і це ще не кінець.
Бог може і духовно мертву людину оживити. Скільки є у цьому світі таких мерців?! Причому багато з них – християни, які свого часу прийняли Таїнство Хрещення, а потім гріховним життям осквернили свою білу одежу і після воскресіння для життя вічного знову духовно померли. Для них теж є надія – друге хрещення, яким є покаяння.
Благодать Божа діє в світі! Скільки вона привела до покаяння людей молодого й похилого віку, і навіть на смертному ложі!
Заклик Христа Спасителя після хрещення в Йордані лунає і тепер: “Покайтесь! Бо наблизилося Царство Боже”.
Богу нашому слава на віки віків. Амінь!