Свята Церква вшановує їхню пам’ять у третю неділю після Пасхи. Чим же ці жони заслужили таку честь, що згадуванню і прославленню їх Церква призначила особливу у році неділю? Не тільки тим, що у день Воскресіння Христа рано вранці несли миро до Його гробу, щоб помазати Його тіло, за що і були названі мироносицями. Вони ще раніше довели йому свою любов і відданість. Ще до Голгофи служили вони Йому. Увесь час, коли Іісус Христос ходив по містах і селах і вчив народ, ці жінки одні з перших слідували за Ним. Вони заслужили честь і пам’ять своєю любов’ю до Господа, особливо тим, що слухали Його вчення і, слідуючи за Ним, всюди служили Йому. І тому не тільки самі вчились у Нього, але й певним чином допомагали Йому вчити інших, доставляючи Іісусу і Його учням потрібне для життя.

Такі були Марія Магдалина, Марія Іаковлева, Соломія, мати синів Зеведієвих, Іоанна, Сусанна і, можливо, ще декілька інших, імена котрих до нас не дійшли. Вони не тільки служили Господу за Його земного життя, а не залишили й після смерті (як це зробили апостоли, які розбіглись у страсі, побачивши, що їхнього Пастиря схопили), і проводжали Його з гіркими сльозами на Голгофу. Їх віра і любов до нього не тільки не похитнулися, а ще більше укріпились. Ніхто і ніщо не могло завадити їм бути біля Божественного Страждальця.

Слабкі тілом, та сильні любов’ю святі жони разом із вбитою горем Матір’ю і улюбленим учнем Господа - поблизу Хреста. І вони не відчувають утоми, не бояться ворожості інших, так ясно показуючи своє співчуття Царю Іудейському. Навіть після смерті Іісуса вони не лишають його, а допомагають зняти Його тіло з Хреста і беруть участь у похованні. Оскільки наставала старозавітна Пасха, вони не встигли помазати тіло Господа миром, як це потрібно було зробити за давнім іудейським звичаєм.

Рано вранці у неділю святі жони, взявши з собою благовоння, пішли до гробу Господнього, щоб помазати Його тіло. Але побачили, що камінь відвалений від гробу, а там нікого немає, крім Ангела, який возвістив, що Христос воскрес із мертвих.

Одній з них, Марії Магдалині, яка більше за всіх возлюбила Христа, першій явився Сам Спаситель після Свого Воскресіння. Так за свою любов святі жони удостоєні були великої честі стати першими провозвісниками найважливішої і найрадіснішої у світі істини: Христос воскресе із мертвих, смертію  смерть подолав і тим що у гробах життя  дарував! У цій чуйності до проповіді Спасителя, в цій сердечній любові до Нього, в цій незмінній вірності Йому виявилася глибока релігійність жіночої душі. Жіноча душа завжди тягнулася до Бога і вміла зворушливо любити Його. Згадаймо, що перша натхненна пісня Богові була складена жінкою – Маріамією, сестрою пророка Мойсея. Через багато віків друга Маріам – Пресвята Діва – теж відкрила свої уста для натхненної пісні. «Величає душа Моя Господа, і зрадів дух Мій у Бозі, Спасі Моїм».

Кому вперше звістив Христос найвище духовне вчення про Бога і відкрив сутність істинного Богошанування? Жінці-самарянці! Серед слухачів проповіді Христової про те, що “єдине є на потребу людини”, ми бачимо Марфу і Марію. Серед послідовників Христа були жінки, котрі служили Йому своїм майном. Жінки йшли за Ним, залишивши вдома і господарство, і спокійне життя. Вони слухають Його вчення, беруть участь у Його поневіряннях і люблячою душею переживають Його страждання. Серед них ми бачимо і грішниць, що покаялися, і жінку-хананеянку, котра здивувала Христа своєю вірою, і галилейських жінок.

Згадаймо Прискіллу, котру апостол Павло у Посланні до Римлян вітає як співпрацівницю, і Фиву-дияконису в Кенхреях, про яку той самий апостол пише, що “вона була помічницею багатьом і мені самому. Згадаймо Моніку – шановану матір видатного Августина, який сам приписує її молитвам, сльозам і любові своє навернення до віри, до Бога і Церкви. Блаженний Августин про свою матір пише так: “Якщо я міркую тільки про істину й невтомно шукаю її одну, якщо люблю її понад усе на світі, то цим я зобов’язаний тобі, мати моя”.

Згадаймо Анфусу – матір святого Іоана Золотоустого, що виховала нам цього великого святителя Церкви. Про неї знаменитий язичницький ритор, ворог християн, змушений був сказати: “О, які великі жінки у цих християн!” Святителі Василій Великий, Григорій Богослов, Григорій Нисський та інші заявляють, що всім світлим, піднесеним і чистим у собі вони зобов’язані своїм матерям і сестрам.

Згадаймо святих мучениць Віру, Надію, Любов, Софію, Єкатерину, Анастасію, Варвару і неосяжний сонм інших мучениць, слабких жінок і дів, що безбоязно і мужньо до смерті сповідували Христа. Згадаймо найвизначніших подвижниць, які заповідали світові приклад самозречення і святості. Згадаймо знамениту угорську царицю Єлизавету; вона без шкоди для себе випила воду після того прокаженого, якому старанно служила, щоб показати йому, що він не відчужений від людей.

Чи потрібно говорити про тих жінок, які присвятили своє життя і труди поширенню християнської віри і тим облагодіяли свої народи? Ось благочестива цариця Єлена в греко-римському світі, ось свята рівноапостольна Ніна – просвітителька Грузії; Феодора – в Болгарії; Людмила – в Богемії; Дамбровка – в Польщі; у нас – свята благовірна княгиня Ольга.

Ось  приклад  для  сучасних  жінок. А якщо згадати про "свободу", якої так прагнуть жінки у сучасному світі, то виникає питання: чи справжня та свобода? Жінка хоче бути незалежною, самостійною, прагне домогтися влади. Але за своєю природі жінка дуже емоційна, при вирішенні важливих питань вона керується в основному почуттями, які у даний момент вона переживає. Заради примарної "свободи" жінки нехтують своїм природним призначенням - бути матір'ю і берегинею сім'ї, яку Сам Бог назвав Домашньою Церквою. Жінки прагнуть досягнути "чоловічих висот", "планування дітей" відкладають на потім. Але, на жаль, дуже часто так буває, що, йдучи по сходах так званої кар'єри, на кожній сходинці жінка лишає по шматку своєї доброчесності.

Щоб привести за взірець жінок-мироносиць, Свята Церква встановила день їх пам'яті своєрідним жіночим днем. А ми повинні підтримувати власні традиції, яких дотримувалися наші пращури. Ми повинні вшановувати жон-мироносиць і намагатися наслідувати їх у любові до Ісуса Христа, у чеснотах, яких у них було багато - скромність, яка так прикрашає людину і так угодна Господу; терпіння і смирення: вони не роптали на Господа, не заздрили іншим, не впадали у розпач, усе перносили з радістю і вдячністю - і хвороби, і скорботи.

А сучасні жінки, дівчата? Що ми про них скажемо? Що вони люблять? Чим захоплюються? Як проводять час, чим займаються? А наша молодь? Вчитися не хоче, працювати теж. Чи читають, чи слухають вони щось потрібне, корисне, спасительне, божественне? Жаліються вони часто на пустоту життя, на нудьгу. Та як же не нудьгувати, коли вони нічого доброго не роблять, нічим не займаються, а тільки шукають розваг і задоволення, і, таким чином, сидять на шиї у інших. Але ж нас, як створінь розумних, займати і радувати може щось розумне, святе, потрібне для нас, корисне для інших.

"Що ж нам робити, чим зайнятися?" - говорить сучасна молодь. Займайтесь вченням Іісуса Христа, читанням і слуханням його. Ви полюбите це вчення і не відійдете від нього. Яке ж в ньому світло розуму, яка радість для серця! День і ніч ви стали б думати про нього, ніколи б не забули його настанов.

Робіть усе заради імені Божого, заради Нього, на користь іншим, для спасення ближніх, і тоді усяке діло, як миро благовонне, буде радувати вас у житті і ви заслужите добру славу і залишите після себе добру і вічну пам'ять. Приклад святих жон-мироносиць нехай нагадає нам про те, що ми повинні любити і чим займатися, а власне наше усвідомлення порожнечі свого життя нехай врозумить нас, що ми не так живемо, як потрібно, не те любимо, не тим займаємося, чим потрібно.