Наступає прощена неділя –двері які відкривають нам входження у Великий піст. 27 лютого наступає перша седмиця посту. На цій седмиці свята Церква молиться по особливому. З понеділка по четвер крім ранішніх служб та великого повечір’я щоденно читається покаянний канон Андрія Критського . В середу та п’ятницю відбуваються Літургії наперед освячених Дарів. Щосуботи служать Літургію Іоана Золотоустого , а щонеділі Літургію Василія Великого.

Великий піст, в період якого ми вступаємо, є час покаяння і наближення до нашої земної і небесної Пасхи — нашого позбавлення, до Царства Небесного. Час Великого посту — це час покаяння і очищення. Без покаяння немає очищення, а без очищення немає спасіння. Покаянням, виправдався митар, пробачено грішницю, покаяння відкрило розсудливому розбійнику райські двері, покаянням апостола Петра, що відрікся, було пробачено і відновлено в апостольській гідності. Істинному покаянню передує, по вченню Церкви, одна необхідна умова — прощення образ і примирення. Всі ми живемо в суспільстві, разом трудимося і разом звершуємо наш життєвий шлях…

У кожного з нас по-своєму будуються відносини з людьми. Про декого з ближніх ми думаємо: до чого ж важка для мене ця людина, випадково (а насправді Промислом Божим) поставлена біля мене. А хтось так само думає про нас. Але як би там не було, ми йдемо всі разом, і ми зобов'язані йти разом. Ми зобов'язані розуміти один одного і допомагати один одному, бо, тільки носячи тяготи один одного, можна виконати закон Христов (Гал.6,2).

Вступаючи в період Великого посту, спробуємо, браття і сестри, стати терпеливими один до одного, а якщо вистачить на те сил, то і добрими супутниками один одному. Чим ближче ми підходимо до Царства Небесного, тим більше наближаємося до живого Бога і один до одного і тим все більше унеможливлюється наша байдужість, наше злопам'ятство. Тільки той що любить іншого виконав закон Христа (Рим. 13,8).

Чому ж треба прощати своїх ближніх? Прощати гріхи ближнім — це закон Євангелія, це веління Самого Господа. "Якщо ви, — говорить святе Євангеліє, — прощатимете людям їх провини, то і вам простить Отець ваш Небесний, а якщо не прощатимете людям провин їх, то і Отець ваш не пробачить вам провин ваших" (Мф.6,14-15). "Отже, — говорить у іншому місці слово Боже, — у всьому, як хочете, щоб з вами поступали люди, так поступайте і ви з ними" (Мф.7,12): хочете бути прощеними — прощайте; хочте щоб Вас любили — любіть; хочте бути нескривдженими — не кривдьте. Так і в молитві Господній, яку нам дав Сам Бог, ми просимо: "І пробач нам борги наші, як і ми прощаємо боржникам нашим" (Мф.6,12). І якщо ми не прощаємо боргів нашим боржникам, то, вимовляючи слова цього прохання, ми брешемо перед Богом. Така молитва не принесе нам ні миру, ні Божого благовоління.

В чому ж треба прощати наших ближніх? У всьому, що на досвіді розуміємо і відчуваємо на собі, що нас ображає і заподіює біль. Все це необхідно прощати і викорінювати. Тільки у взаємному смиренні, взаєморозумінні і всепрощенні можливо для людини знайти душевний мир і вступити на шлях покаяння, наближаючись до Бога.

Ворожнечу між нами породжує гріх, з яким необхідно боротися. Гріх, по вченню святих отців, — вогонь, що горить: у міру зменшення горючої речовини вогонь згасає, у міру добавки речовини — ще з більшою силою розгорається. Усвідомлюючи свою відповідальність перед Богом і людьми, вступаючи у Великий піст, зменшимо ж, браття і сестри, горючу гріховну речовину — образи один на одного, постараємося влаштувати своє життя згідно із словами святителя Димитрія Ростовського: з ранку в молитві будь серафим, в праці — херувим, в поводженні зі всіма — ангел.

На шляху всепрощення зустрічається багато перешкод. Головна з них — наша самолюбність і сатанинська гордість. Шкодить на цьому шляху і ворог нашого спасіння диявол. Але в порівнянні з тими засобами і можливостями, якими ми володіємо, ці перешкоди — ніщо. З нами завжди Бог і Його всесильна допомога, благодать Святого Духа, допомога святих Ангелів, молитовне заступництво святих угодників. З нами Бог! А що може бути більше, міцно і надійніше цього?

Усвідомлюючи це, підійдемо до відповідального моменту в нашому житті. Вирвемо з свого серця усілякі образи, від душі пробачимо наших ближніх і дальніх — і тоді простить нас Бог.

Господи Боже, виведи наші душі з єгипетського гріховного полону, введи нас в очистительну пустелю спасительного посту, керуй нами вогненним стовпом Твоєї Божественної правди і невимовного милосердя, живи нас манною Божественної Твоєї Євхаристії і введи нас в Ханаан чистоти і святості.

Великий піст

— Піст є нашою жертвою Богові та підготовкою до гідної зустрічі головного свята для кожного християнина — Воскресіння Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа — Святої Пасхи.

До того ж, піст є уподобленням самому Христу — новому Адаму, який перед своїм виходом на проповідь 40 діб молився і постився у пустелі. Адам порушив заповідь про піст у раю, а Христос — новий Адам (як Його називає Святе Письмо) — переміг спокуси диявола у пустелі.

Піст нам нагадує ще й про вихід юдеїв з рабства та 40-річну подорож пустелею.

Можна наводити ще багато богословських прикладів, але щоб побачити і відчути покаянний настрій Великого посту, треба напередодні посту ввечері прийти до будь-якого православного храму та почути слова Великого покаянного канону преподобного Андрія Критського, який ми протягом перших чотирьох днів Великого посту читаємо за вечірнім богослужінням.

— Великий піст — це час каяття і плачу за гріхами, час добрих та богоугодних справ.

У дні Великого посту кожний християнин намагається гідно підготуватися до сповіді та Святого Причастя.

Протягом посту ми намагаємося частіше бувати у храмі, більше читати Святе Письмо та твори святих отців, відвідувати хворих та ув’язнених, допомагати ближнім та немічним. У ці дні ми утримуємося від зайвих радощів та святкувань.

Тобто, насамперед, ми постуємо душею. А як вчать святі отці: піст тілесний встановлено для того, щоб було легше постувати душі.

Великий піст є постом суворим. Тобто, окрім м’яса, молока та масла, у дні Великого посту заборонено вживати й рибу. До того ж, існує благочестива традиція перший тиждень посту проводити у сухоїдінні, тобто, деякі благочестиві християни беруть на себе подвиг не вживати рослинної олії та не варять у ці дні ніяких страв. За церковною традицією, кальмари, мідії, креветки, а також краби, раки, устриці та омари не вважаються рибними блюдами. Про те, що їх дозволяється вживати у суботні та недільні дні посту, є вказівка у богослужбовому уставі — Типіконі. На Святій Горі у недільні дні, навіть під час посту, вживають восьминогів. Існують і інші особливості та традиції Великого посту, про які можна дізнатися з літератури або запитати у духівника чи парафіяльного священика. Один з подвижників благочестя казав, що тіло — це осел, який везе нас до Царства Небесного. Якщо його недогодувати — він помре, а якщо перегодувати, — сказиться. Тож постувати треба таким чином, щоб були сили виконувати той послух або роботу, яку на вас покладено.

Але головне — не забувати, що піст тілесний є допоміжним у постуванні духовному. І голод тілесний, що народжується в нас у ці дні, повинен перерости у голод за Христом та Божою благодаттю. До того ж, існує дуже влучне висловлювання, що під час посту, перш за все, треба утримуватися від того, щоб поїдати один одного. Це головне.

По-перше, пригадати слова Самого Христа, який каже: «Іго Моє благо, і тягар Мій легким є» (Мф. 11, 30). Тобто, не треба думати, що постувати — це сумно і важко. Християни традиційно називають піст радісним та легким — справжньою весною душі.

По-друге, нізащо не залишати розпочатої справи посту. Піст — це шлях. І якщо трапляються падіння, треба знаходити у собі сили підводитися і крокувати далі.

І останнє, піст — це не дієта. Тому треба пам’ятати, що головним є піст душі. Тому необхідно приділити увагу молитві і добрим справам. Необхідно читати Святе Письмо, відвідувати храм, сповідатися, причащатися Святих Христових Тайн, допомагати ближнім, відвідувати хворих тощо.

При цьому треба пам’ятати слова Христа про те, що піст не повинен бути зовнішнім для людей, а внутрішнім таємним, і тоді «Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно» (Мф. 6, 1

Святе Євангеліє навчає нас, що піст, перш за все, повинен бути перед Богом, а не перед людьми. Тому, якщо немає можливості утриматися від участі у святкуванні, то завжди існує можливість утриматися від споживання непісної (скоромної) їжі.

І це зовсім не обов’язково робити з викликом для оточуючих. Пам’ятайте, що від Вашої поведінки буде залежати, чи виникне бажання жити християнським життям у того, хто поки що не постує. Якщо люди, які поруч з Вами, знають, що ви постуєте, але все одно вмовляють Вас скуштувати скоромної їжі, то краще відмовитися без злості, але переконливо. Знайте, що це спокуса не стільки для Вас, скільки для цих людей, які за Вашою поведінкою будуть судити про Церкву і церковних людей. А як вчить Святе Письмо: «горе такій людині, через яку спокуса приходить»…

Під час посту потрібна стриманість у всьому, а не тільки обмеження себе в їжі. Не вживання тієї чи іншої їжі є засобом допоміжним, а не метою посту. Як кажуть святі отці: ми постуємо тілом, щоб було легше постувати душі.

Тому головними обмеженнями під час посту, та й не тільки, є обмеження бажань та утримання почуттів.

Людина повинна стримувати свій язик і не балакати багато та даремно. Не обговорювати і не засуджувати іншого, не скаржитися на життя і не докоряти ближнього. Від роздратування та свар себе теж треба стримувати.

Стримувати необхідно і очі. Від зайвих і безсоромних споглядань.

Людина повинна стримувати і власні бажання. Бо не кожна мета, яку собі ставить людина, є допоміжною на шляху до спасіння душі.

А навчитися цьому всьому людина може тоді, коли постує.

Бо обмежити себе у їжі є найпростішим у порівнянні з тим, про що ми говорили. Ось і виходить, що коли ми постуємо тілом, ми допомагаємо і навчаємо постувати душу.