Про Пресвяту Трійцю

До часу життя патріарха Авраама віра в Єдиного Бога була надбанням небагатьох праведників, до яких належав, наприклад, Мелхиседек, цар Салимський. У потомстві Авраама монотеїстична віра була знову затверджена Богом і огороджена строгим розпорядженням Закону. Так, пророк Мойсей настановляв євреїв: “Слухай, Ізраїлю: Господь, Бог наш - Господь один!” (Повт. 6, 4). Сам Бог повідомляє через пророка Ісаю: “Я перший і Я останній, і Бога нема, окрім Мене!” (Іс. 44, 6); “Я, Я Господь, і крім Мене немає Спасителя!” (Іс. 43, 11).

Істина єдиності Бога знайшла підтвердження в новозавітній проповіді Спасителя: “Слухай Ізраїлю: наш Господь Бог – Бог єдиний” (Мк. 12, 29). У Своїй первосвященицькій молитві Христос молиться Єдиному Істинному Богові (Ін. 17, 3). Апостол Павло також учить: “іншого Бога нема, окрім Бога Одного” (1 Кор. 8, 4). Проповідь монотеїзму в новозавітні часи зустрічала численних противників, передусім в особах язичників, що залишилися в пітьмі ідолопоклонства й політеїзму, а потім – в особі напівхристиянських сект гностиків і маніхеїв. Якщо гностики допускали, що, крім верховного Бога, є ще багато нижчих божеств – еонів, то вчення маніхеїв було дуалістичним. Вони вчили про вічну боротьбу двох начал: доброго й злого. Святі отці викривали логічну суперечність політеїзму й дуалізму. Вони вказували, що вседосконалий Абсолют, яким тільки і повинен мислитись Бог, може бути тільки один. Два або більше незалежних Абсолюти неодмінно обмежували б один одного і тому не мали б необхідних для Істинного Бога свободи та досконалості, тобто не були б по суті богами. “Багатоначальність є безначальність, а багатобожжя є безбожжя”, - говорить святий Афанасій Великий [2, С. 176]. Існування зла у світі пояснюється не дуалізмом, а зловживаннями своєю свободою тварними істотами (Ангелами і людьми). Святий Іоан Дамаскін коротко узагальнює все, що було сказано древніми отцями і підтверджує істину єдинобожжя (монотеїзму). Він пише: “Бог є досконалий і не має недоліків, і благістю, і премудрістю, і силою, безпочатковий, безкінечний, завжди сущий, необмежений і, словом сказати, досконалий у всьому. Отже, якщо припустимо існування багатьох богів, то необхідно буде визнати різницю між цими багатьма. Бо якщо між ними немає ніякої різниці, то це буде уже один (Бог), а не багато, а якщо ж між ними є різниця, то де ж досконалість? Якщо не вистачатиме досконалості чи благості або за силою, або за премудрістю, або за часом, або за місцем, то це вже не буде Бог. Тотожність же у всьому вказує швидше на Єдиного Бога, а не на багатьох.

І більше того, якщо б було багато богів, то як би зберігалась їх неописанність. Бо де був би один, там не був би інший. Таким чином багатьма керувався б світ, і не зруйнувався б, і не засмутився б, коли між керівниками пройшла б війна? Різниця спричиняє протиборство. Якщо ж хто скаже, що кожний із них керує своєю частиною, то що ж увело такий порядок і зробило між ними поділ? Це, власне, і був би Бог. Отже, Єдиний Бог є досконалий, неописанний, Творець усього, Утримувач і Правитель, над усе і передусім досконалість” [9, С. 81-82].

Бог Біблії – це завжди Особистість. Звичайно, Бог – це Абсолют особистісний, до Якого ми звертаємось на “Ти” і в молитві [6, С. 131]. І навіть на вершинах молитовних споглядань особистість християнського подвижника не зникає в глибинах Божества. На цих етапах духовного сходження життя християнина залишається життям свідомим. Екстатичні стани з характерною для них втратою свободи й свідомості, на думку святого Симеона Нового Богослова, притаманні тільки початківцям, чия природа ще не здобула постійного досвіду споглядання Божественної Реальності [6, С. 109].

Абсолютний монотеїзм виділяв євреїв із середовища язичницьких народів. Але Ізраїль не розумів природи Божества. У християнстві істина єдинобожжя одержує подальше висвітлення. У Євангельському Благовісті відкривається тайна Божественного Триєдинства: Бог єдиний не тільки тому, що немає іншого Бога, не тільки в силу єдності простоти і незмінності Природи, але також тому, що у Святій Трійці спостерігається єдине “Начало” – Особистість Отця, від Якого вічно походять Син і Святий Дух. Останнє необхідно розуміти, коли ми говоримо про єдиність Божества. “Коли я називаю Бога, я називаю Отця, Сина і Святого Духа. Не тому, що я припускаю, що Божество розсіяне – це означало б повернутися до плутанини фальшивих богів (політеїзму); і не тому, що рахувати Божество зібраним воєдино (без різниці осіб), – це означало б Його об’єднати. Отже, я не хочу впадати ні в іудейство, ради божественного єдинодержав’я, ні в еллінство, через велику кількість богів”, – пише святитель Григорій Богослов. Таким чином, християнське розуміння Бога як Триєдиного перевершує вузькість язичницького політеїзму [3, c. 64].

Догмат про Святу Трійцю – основа християнської релігії

Істина Божественного Триєдинства – вершина Одкровення Бога людині. Якщо пізнати Бога як Творця або Єдиного можливо не тільки шляхом надприродного, але й природного одкровення, то догмат про Святу Трійцю як шлях до пізнання тайни Триєдиного Бога відрізняє християнство від інших монотеїстичних релігій, наприклад, іудаїзму та ісламу. Відповідно до визначення святого Афанасія Олександрійського, християнська віра – це віра в “незмінну, досконалу й блаженну Трійцю” [2, С. 200].

Догмат про Святу Трійцю займає винятково важливе місце в системі християнського віровчення, оскільки на ньому грунтуються інші важливі догмати, зокрема, про створення світу й людини, учення про Таїнства Церкви, та й у цілому все християнське вчення. За словами В. Лосського, тайна Пресвятої Трійці, відкрита Церкві, “є не тільки основа, але й вища мета богослів’я”, тому що, на думку Євагрія Понтійського, яку розвиває пізніше святий Максим Сповідник, “пізнати тайну Пресвятої Трійці в її повноті – це означає ввійти в єдність із Богом, досягнути обожнення свого єства, тобто ввійти в Божественне життя Пресвятої Трійці” [6, С. 39].

Божественна Трійця є “Альфа й Омега” – Початок і Кінець – духовного шляху. Сповіданням Святої Трійці ми починаємо своє духовне життя. Хрещенням в ім’я Божественної Трійці ми входимо в Церкву і в ній знаходимо шлях до Отця, істину в Сині і життя у Святому Дусі.

Віра Апостольської Церкви в Святу Трійцю знайшла своє вираження у Вселенських і Помісних Соборах, у Символі віри, у коротких і ширших сповіданнях віри древніх Церков і святих отців різних епох [9, С. 127; 110], у багатій святоотцівській писемності (більш систематично викладена уже із середини II ст. у працях таких ранніх отців, як святий мученик Іустин, філософ t святий Іриней Ліонський). Віра в Триєдиного Бога відбита також у древньому і більш пізньому літургійному Переданні Церкви. Наприклад, у древніх малих славослів’ях: “Слава Отцю й Сину зі Святим Духом”, а також “Слава Отцю й Сину, і Святому Духу”. Святитель Василій Великий наводить також наступні слова подяки: “Хвалимо Отця і Сина, і Святого Духа Божого [4, С. 25-34].

Незбагненність догмата про Святу Трійцю

Будучи наріжним каменем християнського віровчення, догмат про Пресвяту Трійцю в той же час є догматом таємничим, на рівні розуму неосягненним.

Наш розум заходить у глухий кут перед реальністю Божественного життя. Він безсилий зрозуміти, яким чином Трійця одночасно є й Одиниця; як “одне і те ж з’єднано і розділено” або, що це за незвичайне “розділення з’єднання” і “єднання роздільного” [4, С. 61]. На думку святого Григорія Нісського, людина, просвічена Святою Трійцею, хоча й отримує деяке “скромне боговідання”, не може, однак, “зрозуміти словом цього таїнства: як одне і те ж, що числиться, і уникає числення, і роздільним здається, і міститься в одиниці”. Твердження, що “Бог однаково і Одиниця, і Трійця” (тобто одночасно і те й інше), уявляється нашому розумові як протиріччя. Дійсно “троїчний догмат є хрест для людської думки”. У силу обмеженості людського розуму тайна Святої Трійці не може бути точно виражена в слові. Її можна певною мірою осягнути тільки практикою духовного життя. “Не встигну подумати про Одного, як окрилений Трьома. Не встиг розділити Трьох, як підношусь до Єдиного”, – говорить святитель Григорій Богослов. [

Богослів’я не ставить перед собою мету зняти тайну, пристосувавши багатоодкровенну істину до нашого розуміння, але закликає нас змінити наш розум так, щоб він став здатним до спостереження Божественної реальності. Для того, щоб удостоїтись споглядання Святої Трійці, потрібно досягти стану обожнення. Святитель Григорій Богослов пише: “Будуть ті співспадкоємці досконалого світу удостоєні і споглядання Пресвятої й Владичної Трійці…, які зовсім з’єднаються з досконалим Духом, і це буде, як я думаю, Царство Небесне” [6, С. 27]. Дух Святий, що від Отця виходить і в Сині перебуває, розкрив святим отцям розум до пізнання тайни Божественного Триєдинства.