Останній тиждень перед Великоднем носить назву Страсного, бо в цей час Церква згадує Страсті Христові. Через особливе значення і велич духовних спогадів та богослужінь Страсний тиждень не включений у богослужбове коло Великого посту, а стоїть окремо, як перехід від Святої Чотиридесятниці до Світлого Христового Воскресіння.

Коли приходить велика седмиця, ми  згадуємо страждання  Спасителя нашого Ісуса  Христа. Його приниження, побиття, смерть , поховання. Як Бог Він знав, що з Його стражданя  багато людей не сприйматимуть і  це ще більше посилювало  Його  стражданя. Не прийдуть багато до покаяння, не будуть мати в собі любові до Бога та ближніх. Господь не хоче смерті грішника, але щоб він навернувся і був живим. Чому при вході в Єрусалим, перед Своїми добровільними стражданнями і смертю на Голгофі, Господь сказав зі сльозами: «Коли ти б хоч у цей день зрозумів, що служить добру твоєму», але Єрусалим не зрозумів цього. Тільки діти вигукували: «Осанна Сину Давидовому»(Мф. 21. 15), а багато людей залишились байдужими, воліли  не  бачити і не чути що  відбувається. І в наш частак мало вдячних Богові за Його страждання за Його  добровільну  смерть  ради нас ради  нашого  спасіння. Ми  не  усвідомлюємо  що  Він  пролив  свою  кров , був  розіп’ятий  на  Хресті  за  кожного з нас  щоб  ми  йдучи  дорогою  Ним  нам  відкритою до  вічного   блаженного  життя . Згадуючи старозавітного Йосипа, котрий був невинно проданий братами в Єгипет, ми бачимо Спасителя, Котрого продали на розп’яття.  Як Великий понеділок пригадує нам про те, як Йосип в Єгипті був осуджений, так і Син Божий осуджений лжесвідками, побитий до крові і, все це все заради нашого спасіння. А Великий вівторок можна назвати днем прощання Господа з Єрусалимським Храмом та Юдейським народом. Остання проповідь Спасителя ця проповідь в сльозах і зітханнях: «Єрусалиме, Єрусалиме. Що побиваєш пророків камінням, побиваєш посланих до тебе, скільки разів хотів спасти дітей твоїх, та ви не захотіли. Це залишається дім ваш порожній» (Мф. 23. 37-38). В Велику середу продано Христа, це сумний день. Згадаймо  в цей скорботи і думки про Спасителя. Церква в здивуванні запитує: «Як ти Іудо зрадником став? Згрішив видавши кров невинну?» (Мф. 27.4). Наближеність Іуди до Христа не врятувала його від гріха, через пристрасть грошолюбства.  Господь благословляє мати все, але тільки через чесну працю. Ми бачили вечірню трапезу в Великий четвер: «Коли настав вечір, возлежав Ісус з дванадцятьма учнями» (Мф. 26.20). «Вставши від вечері Христос взяв рушник, умивальницю, почав вмивати ноги учням та витирати рушником» (Ів. 13. 4-5). Так і ми, християни, повинні обіймати один одного повагою, любов’ю, дивлячись як Христос, з любов’ю, обмиває ноги та показує нам великий приклад смирення.

Які ж ми щасливі з того, що Спаситель дав нам для спасіння Тайну Євхаристії, в котрій дав нам споживати Тіло і Кров Свою. Під час служіння Страстей Господніх, ми усвідомлюємо, як страждав Господь через гріхи людства. Ось терня з якого сплели вінець Спасителеві, ось цвяхи, якими прибили Його до хреста, ось спис, яким прокололи ребра. Єдинородний Син Божий, Син Отчої любові залишивши престол слави, прийшов спасти Своє творіння, створене на образ та подобу Божу, від гріха та смерті. В Велику п’ятницю перед хрестом Твоїм Спасителю знайшов я віру, знайшов спасіння та не в силі говорити «я німий в страстях Твоїх». Велика чаша страждань випита Сином Божим за нас людей. В Велику суботу в глибокій молитві перебуваємо перед плащаницею, біля гробу Господнього. Очікуємо Великої радості від гробу Спасителя, що засяє Великим світлом Воскресіння нашого Господа і вселить в душі наші, в наші серця вічну радість, якої ніхто не зможе забрати в нас.