Свято-Покровська Церква, м. Полтава

"Свято-Покровський храм — перший храм, що побудований у Полтаві, після майже столітнього панування богоборчого режиму. Він постав на землях колишнього Покровського жіночого монастиря.
 Будівництво церкви велось силами парафіян і було закінчено у 1996 році ... "

 

Про результати об'єднання церков

В зв'язку  з  черговим  зривом  УАПЦ об'єднавчого  процесу  між УПЦ КП та УАПЦ подаємо  матеріали   Священного  Синоду  УПЦ Київського  патріархату які  правдиво   пояснюють  причини виходу  з  об'єднавчого  процесу.

ЖУРНАЛ № 26

СЛУХАЛИ:

Доповідь Преосвященного Димитрія, митрополита Львівського і Сокальського, Голови комісії для діалогу з УАПЦ, про хід діалогу щодо об’єднання.

 

ДОВІДКА:

На виконання домовленостей, досягнутих 8 червня 2015 р. на спільному засіданні Комісій для діалогу про об’єднання між Київським Патріархатом і УАПЦ, Священний Синод УПЦ КП на засіданні 18 червня 2015 р. погодив усі спільно напрацьовані пропозиції, затвердив Підсумкове рішення Комісій і скликав на 14 вересня 2015 р. Об’єднавчий Помісний Собор.

9 липня 2015 р. у приміщенні Канцелярії УАПЦ відбулося друге спільне засідання комісій для ведення діалогу між Київським Патріархатом і УАПЦ. На засіданні були приступні спостерігачі від Його Всесвятості Вселенського Патріарха Варфоломія – Преосвященний єпископ Іларіон і Преосвященний єпископ Даниїл.

Під час спільного засідання його учасники були ознайомлені з рішенням Архієрейського Собору УАПЦ від 9 липня 2015 р., яким відкидалися попередні спільно досягнуті 8 червня 2015 р. і зафіксовані у Підсумковому рішенні домовленості щодо об’єднання,

Протягом подальших переговорів на основі Підсумкового рішення від 8 червня були напрацьовані компромісні пропозиції, які були передані на розгляд Архієрейського Собору УАПЦ.

Архієреї УАПЦ знову одноголосно відхилили всі пропозиції, про що був наданий Протокол засідання Архієрейського Собору №125 від 9 липня 2015 р.

Після цього членами Комісії Київського Патріархату і спостерігачами від Вселенського Патріарха було констатовано, що у зв’язку з відкиненням єпископатом УАПЦ всіх попередніх домовленостей та компромісних пропозицій подальші переговори не мають сенсу і спільне засідання було завершене.

УХВАЛИЛИ:

1. Взяти до відома доповідь Преосвященного Димитрія, митрополита Львівського і Сокальського, Голови комісії для діалогу з УАПЦ, схваливши позицію Комісії та подякувавши її учасникам за понесені труди.

Висловити вдячність Його Всесвятості Варфоломію, Архієпископу Константинополя – Нового Риму і Вселенському Патріарху та Константинопольській Матері-Церкві, а також Українським Православним Церквам у Діаспорі, за надіслання спостерігачів та понесені ними труди у справі діалогу.

2. Визнати, що через повне порушення попередніх домовленостей з вини єпископату УАПЦ вп’яте за останні 20 років був зірваний діалог про об’єднання. Цим засвідчується, що попри неправдиві заяви про бажання єдності, насправді єпископат УАПЦ не бажає об’єднання і робить все можливе для того, щоби воно не відбулося.

3. Констатувати, що Українська Православна Церква Київського Патріархату виникла шляхом об’єднання у червні 1992 р. на спільному Соборі Української Автокефальної Православної Церкви під омофором блаженної пам’яті Патріарха Мстислава та Української Православної Церкви під омофором Митрополита (нині Патріарха) Філарета. Тому вона є єдиною справжньою історичною та юридичною спадкоємицею обох цих Церков.

Церква, яка нині носить назву «Українська Автокефальна Православна Церква», є новим утворенням, що виникло під впливом зовнішніх антиукраїнських сил у 1992-93 рр. шляхом самочинного відділення від УПЦ Київського Патріархату кількох єпископів та частини духовенства і мирян. Нинішній єпископат УАПЦ (окрім одного ієрарха) також складається з колишніх єпископів (три) та священиків (решта) УПЦ Київського Патріархату, які полишили Київський Патріархат.

Нинішня УАПЦ має менше 600 реально діючих парафій, зосереджених переважно в Галичині, та за даними соціологічних опитувань має підтримку менше 1,5% населення України.

Ці факти, а також послідовне зривання керівництвом УАПЦ всіх п’яти спроб подолання існуючого розділення, засвідчують безперспективність та безплідність будь-яких подальших спроб ведення діалогу з єпископатом УАПЦ. У зв’язку з цим визнати діалог про об’єднання з УАПЦ завершеним.

4. Визнати, що у зв’язку з відмовою сторони УАПЦ від проведення 14 вересня 2015 р. Об’єднавчого Помісного Собору він став неможливим.

5. Закликати духовенство і віруючих, які належать до УАПЦ, відновити єдність з Київським Патріархатом та разом продовжити розбудову єдиної Помісної Української Православної Церкви.

6. Доручити Патріарху Київському і всієї Руси-України Філарету зробити відповідне звернення з роз’яснення позиції Київського Патріархату з питань об’єднання.

ЖУРНАЛ № 27

МАЛИ МІРКУВАННЯ:

Про звернення до Його Всесвятості Варфоломія, архієпископа Константинополя – Нового Риму і Вселенського Патріарха та Священного Синоду Константинопольської Матері-Церкви щодо визнання автокефалії та започаткування з цього приводу діалогу.

УХВАЛИЛИ:

1. Враховуючи що:

– захоплення Московським Патріархатом у 1685 р. влади над Київською Митрополією Константинопольського Патріархату відбулося не за приписами канонічних правил, що підтверджує і Вселенський Патріарх у Томосі Православній Автокефальній Церкві в Польщі (13 листопада 1924 р.), стверджуючи: «Перше відділення від Нашого Престолу Київської Митрополії й залежних від неї Православних Митрополій Литви та Польщі, а рівно ж прилучення їх до Святої Московської Церкви наступило не за приписами канонічних правил, а також не дотримано всього того, що було установлено відносно повної церковної автономії Київського митрополита, який носив титул Екзарха Вселенського Престолу»;

– у всіх грамотах і документах, які стосуються підпорядкування Московському Патріархату Київської Митрополії, головною причиною цього акту подається політична залежність території Митрополії від Московського царства, а від 1991 р. Україна є незалежною державою, тому ця причина не може вважатися дійсною;

– у зазначеному вище Томосі від 13 листопада 1924 р. згадано про “приписи святих Канонів, які встановлюють, що «устрій церковних справ повинен відповідати політичним і громадським формам» (канон 17 IV Вселенського собору, також VI Вселенського собору канон 38), а також апофегму Фотія, яка звучить: «Прийняти, що права, які торкаються церковних справ, а особливо справ парафій, повинні відповідати політичним і адміністративним перемінам»”, так само і Священний Синод РПЦ у своєму рішенні про визнання автокефалії Грузинської Церкви від 19 листопада 1943 року №12 (Журнал Московської Патріархії № 3 за 1944 р., с. 3) зазначає: «за церковними правилами (Всел. IV, 17 та ін.), церковні кордони повинні слідувати за державними»;

– низка Соборів Української Церкви неодноразово засвідчила, що акти 1685-1686 рр. про підпорядкування Московському Патріархату Київської Митрополії є незаконними, протиправними, пов’язаними з симонією, а тому від самого початку недійсними і такими, що не можуть бути прийняті як законні навіть через довгий час їхнього застосування під тиском мирської влади та зовнішніх обставин;

– у листі Вселенського Патріарха Димитрія до Московського Патріарха Алексія ІІ (1991 р.) вказано, що Константинопольський Патріархат визнає канонічні межі Московського Патріархату так, як вони були встановлені при наданні Московському митрополиту титулу Патріарха, тобто на 1589 р., без Київської Митрополії;

– беручи до уваги зазначені вище обставини та враховуючи пастирські потреби православного віруючого народу в Україні Соборами Української Церкви 1990 р. і 1991 р. одноголосно було визнано, що найкращим способом буття для Української Церкви є автокефалія, тобто повна адміністративна незалежність;

констатувати, що Московський Патріархат не має жодних прав на канонічну владу в історичних землях Київської Митрополії, в тому числі в Україні. Скинувши з себе насильно і підкупом впроваджену незаконну владу Московських Патріархів, Українська Церква не порушила канони, а навпаки – виконала їх.

2. У зв’язку з цим визначити, що наша Церква в жодному разі не може і не повинна розглядатися, як якась частина Московського Патріархату, яка відділилася від нього. Українська Православна Церква Київського Патріархату розглядає себе виключно як спадкоємиця давньої Київської Митрополії Константинопольського Патріархату, і у цій якості, спираючись на неодноразові рішення Соборів та засвідчену численними соціологічними опитування волю більшості православних жителів України (лише близько 20% православних віруючих відносять себе до Церкви Московського Патріархату), – шукає визнання своєї автокефалії з боку Першопрестольної Матері-Церкви Константинопольської, а через неї – і з боку всіх інших Церков-Сестер.

3. Бажаючи досягнути цього Священний Синод визначає звернутися до Його Всесвятості Варфоломія, архієпископа Константинополя – Нового Риму і Вселенського Патріарха та до Священного Синоду Константинопольської Матері-Церкви з проханням розпочати офіційно засвідчений діалог з нашою Церквою про визнання її автокефалії.

4. Просити Українські Православні Церкви в Діаспорі, які перебувають під омофором Вселенського Патріарха, сприяти у встановленні такого офіційно засвідченого діалогу та досягненні нашою Помісною Українською Православною Церквою визнання автокефалії.

5. Доручити Патріарху Київському і всієї Руси-України Філарету звернутися з відповідними листами до Його Всесвятості Варфоломія, архієпископа Константинополя – Нового Риму і Вселенського Патріарха та до Священного Синоду Константинопольської Матері-Церкви, а також до Українських Православних Церков у Діаспорі, які перебувають під омофором Вселенського Патріарха.