Свято-Покровська Церква, м. Полтава

"Свято-Покровський храм — перший храм, що побудований у Полтаві, після майже столітнього панування богоборчого режиму. Він постав на землях колишнього Покровського жіночого монастиря.
 Будівництво церкви велось силами парафіян і було закінчено у 1996 році ... "

 

Вірою і справами

Вірою і справами

Новітня війна… її навіть можна не помітити, коли вона розпочалася. Коли здавалося б братній народ став проявляти ворожість і коли ця ворожість досягла міри газової, молочної, сирної, чи солодкої шоколадної війни, а сусідня держава вже захопила за допомогою «зелених чоловічків» тисячі квадратних кілометрів суходолу і моря, майже весь військовий флот і пограбувала мільярди гривень національної валюти, вбиває одновірців і тих кого вона називала братами.  Але і новітня війна однакового багряниться пролитою кровю, яка, як і кров Авеля, взиває до Неба.


Той, хто в час нашестя чужинців стає захищати рідну землю, свій народ і свої святині, той виявляє свою любов у готовності віддати своє життя за ближнього свого. Жоден солдат не служить на власному утриманні. Дрібні гроші, гривня, дві, п’ять… мільйон гривень зібрали віруючі Української Православної Церкви Київського Патріархату, понад сто мільйонів – знатний і простий люд зі всієї України. На гроші зібрані парафіянами Свято-Покровської церкви Полтави під час великодніх свят були пошито 12 комплектів обмундирування місцевим військовим, які проходять службу на Полтавщині.  На днях духовенство Свято-Покровської церкви - настоятель протоієрей Миколай Храпач і протоієрей Вячеслав Рукас передали обмундирування до військової частини.

Коли настоятель оголошував про витрачені кошти, ледве чутно сказав старий солдат, зранений давньою війною: « І я здавав».

На кожному, хто проходить через війну,  війна залишає свій  відбиток. У кожного він свій - такий що кидається у вічі одразу чи непомітний з першого погляду, але це завжди рана, яка болить. Щоб цього болю на людях було менше - треба об’єднуватися проти війни, треба не відступати, боротися і не здаватися перед завойовниками. Кожний в міру своїх власних малих сил, молитвами чи ділами, але спільною силою досягнемо свободи і миру. Христос власним стражданням і власною смертю переміг смерть і гріх всього людського роду і показав нам шлях до воскресіння і до вічного життя. Коли ми з Богом, то і ми переможемо зло,  Господь допоможе нам перемогти завойовників, спинити війну і встановити мир і спокій на нашій стражденній землі. Християнином називається той хто посвячує себе нашому Господу Ісусу Христу, хто виявляє свою християнську любов у любові до ближнього і до Батьківщини, хто перемагає страх смерті і стає переможцем у цій боротьбі над злом і обманом. Боротьба проходить через люблячі серця, залишаючи сліди і рани, які може зцілити лише Господь, до Якого ми прагнемо вірою і справами.                                   Олександр Ільченко