Свято-Покровська Церква, м. Полтава

"Свято-Покровський храм — перший храм, що побудований у Полтаві, після майже столітнього панування богоборчого режиму. Він постав на землях колишнього Покровського жіночого монастиря.
 Будівництво церкви велось силами парафіян і було закінчено у 1996 році ... "

 

Вічна пам'ять Володимиру Огризьку..

13 листопада 2012 року на 78-му році життя, після тривалої тяжкої хвороби, помер Володимир Іванович Огризько, парафіянин Свято-Покровської церкви, член Всеукраїнського товариства «Просвіта», член Українського Православного Братства святого апостола Андрія Первозваного. Проводжали в останню путь покійного рідні, дузі і знайомі із Свято-Покровської церкви Полтави, де заупокійну службу відправив настоятель протоієрей Миколай Храпач, якому співслужив священик Вячеслав Рукас.

 

Народився Володимир Іванович 15 січня 1935 року в селі Вельбівка Гадяцького району в священицькій родині. Тяжка участь випала на долю Володимира. Коли йому було лише два рочки, батька  та діда (прот. Івана) репресували більшовики за антирадянську пропаганду і заслали до Сибіру на десять років. 

Після лихоліть воєнного і повоєнного часу Володимир Іванович здобуває освіту інженера в Дніпропетровському гірничому університеті  і з 1959р. по 1968р. працює на шахті у Волинської області. Стає заступником головного інженера шахти №1 м. Нововолинська. Бог зводить його з Надією Гордіївною, перед тим як їхати по направленню на місце роботи, 1959 року священик Іван Якимович Огризько вінчає їх у Вельбівській церкві.  З тих пір вони разом пройшли більш ніж 50-річний  шлях подружнього життя, виховали дітей, наставили на праведну путь онуків. В 1968 році переїздить на рідну Полтавщину. Спочатку працює на Полтавському заводі «Хіммаш», а з 1980 року - на ливарно-механічному заводі в Полтаві.

 «Він був душею й тілом з Україною», - говорить Надія Гордіївна. З перших процесів новітнього національного відродження Володимир Іванович учасник діяльності товариств «Рідного слова», «Просвіти», церковного відродження на Полтавщині. Любив і знав багато українських пісень і цю любов прагнув передати дітям та онукам. Коли онуків питають чому ті говорять гарною українською мовою, вони відповідають, що їхні дідусь і бабуся патріоти. Всі в родині співають українські пісні. Деякі з пісень наспівував вже будучи хворим, онукові Володимиру, який збирав полтавський фольклор. Сам успадкував цей дар, мабуть, від своєї матері, Ганни Василівни, яка мала чудовий голос. Любив подорожувати шляхами козацької слави; Каплунівка, могила Івана Сірка; Канів, Тарасова гора; Почаїв, відкриття пам’ятника Жертвам Голодомору на Зажур-горі  біля Лубен 1991р. – місця, які не міг оминути український патріот. «Він був справжнім українцем»,- прощаючись з Володимиром Івановичем, сказав голова товариства «Просвіта» в Полтавській області, народний депутат України Микола Кульчинський після похорону в Свято-Покровській церкві. Тому важкого удару завдала йому зрада українській церкві священика Стефана Водяника, який перейшов до московського патріархату. Володимир Іванович з числа перших активних парафіян Української автокефальної православної церкви. Разом із протоієреєм Миколаєм Храпачем він готував до першого Богослужіння 1991 року дзвіницю Успенського собору, робив престіл для служби; відновлював діяльність Свято-Миколаївської парафії в Полтаві. Разом з іншими парафіянами та членами Полтавського Православного Братства святого апостола Андрія Первозваного боровся за те, щоб Свято-Миколаївська церква залишилася в юрисдикції УПЦ Київського патріархату, незважаючи на всі підступи і залякування ворогів українського православ’я. Тому сімя пережила не одну безсонну ніч, коли каміння і куски асфальту летіли у вікна хати на голови сплячих дітей. Це все підкосило здоровя Володимира Івановича і з 2008 року він зліг і вже не міг працювати. Працелюбність – це ще одна риса, притаманна йому. Змалечку його привчали  до  праці. Вмів майструвати, побудував в Вельбівці хату, зробив інкубатор, займався лозоплетінням, яке стало допомогою для сімейного бюджету пенсіонерів. Любив рибалити і вже малим, голодного 1947 року, годував рідних. Два останні роки пролежав прикутим хворобою на ліжку і причастившись святих Христових Таїн відійшов до Бога.

Нехай Господь прийме душу раба свого Володимира Івановича Огризька серед вірних своїх, незрадливих серцем і душею.  

Голова Полтавського Православного Братства

святого апостола Андрія Первозваного

                                                    Олександр Ільченко