Свято-Покровська Церква, м. Полтава

"Свято-Покровський храм — перший храм, що побудований у Полтаві, після майже столітнього панування богоборчого режиму. Він постав на землях колишнього Покровського жіночого монастиря.
 Будівництво церкви велось силами парафіян і було закінчено у 1996 році ... "

 

Петро Колотій відійшов у вічність

Осіннього ранку   7 жовтня 2011 року заупокійний дзвін скликав парафіян  до Свято-Покровської церкви. Зійшлися рідні, друзі, знайомі, на службу Божу за спокій душі Петра Григоровича Колотія - церковного діяча, одного із ініціаторів відродження українського церковного життя та співзасновника православного братства святого апостола Андрія Первозваного на Полтавщині.

Ті, хто пам’ятає ті часи, коли треба було відстоювати право збиратися віруючим і молитися українською мовою, їздити по містах і селах і розповідати про Українську Церкву, часто бачили  Петра Григоровича серед людей – на зібраннях і мітингах. І скрізь він був у перших рядах – розповідав правду про трагічну історію нашої землі, про відродження Української Автокефальної Православної Церкви і становлення Київського Патріархату. На проповіді у храмі протоієрей Миколай Храпач сказав, що раб Божий Петро стояв біля витоків Української Православної Церкви Київського Патріархату. Він активно працював на благо Церкви, був відданий і любив Церкву, постійно повторював, що це «...сім’я моя, другий дім». Прийшов його час відійти до Бога, і ми сподіваємося що за його працю, за його добре і щире серце Господь прийме його на лоно Авраама, де перебувають праведники, а ми будемо  молитися і памятати його в наших серцях.

Проводжаючи в останню дорогу Петра Григоровича, люди згадували події, повязані з його активною участю в їх житті. Про нього, як про засновника Полтавського православного братства святого апостола Андрія Первозваного говорили братчики, його відданість Церкві відзначало духовенство, «щирим українцем» його називали колеги по роботі,  про доброту і працьовитість згадували односельці.

Короткі біографічні дані розповідають, що народився Петро Григорович Колотій 3 жовтня 1941 року в селі Сидоренкове Харківської області, де в той час проходила лінія фронту і йшли бої. Потім мати з немовлям переїхали на станцію Решетилівку, звідки був родом його батько. В 1949 році Петро пішов у перший клас, а в 1956 році, після закінчення семирічки з відзнакою, поступив в Полтавський сільськогосподарський технікум, де набув професію землевпорядника. В 1960-1963 роках після закінчення технікуму проходив військову службу в Німеччині. З 1964 по1969 рік працює за спеціальністю в Закарпатській землевпорядній організації, потім - в Полтавському проектному інституті «Укрземпроект».  Одружившись переходить на посаду майстра в ССМУ-4 тресту «Полтавпромбуд». У 1979-1981рр. працює геодезистом. Одночасно навчається і 1981 року закінчує вечірнє відділення Полтавського інженерно-будівельного інституту. Пізніше працює в БМУ «Полтавхіммашбуд».

З початку 90-х років ХХ-го століття Петро Колотій у вирі національного піднесення, боротьби за Україну і за Українську Церкву. Активний учасник громадського і політичного життя на Полтавщині. Були в житті Петра Григоровича і гоніння за політичні погляди і тюремні застінки. Він завжди відгукувався на актуальні питання, яке ставило життя перед суспільством, завжди стояв на боці правди і на сторожі Божих заповідей. Публікував свої статті у періодиці, як голова православного братства виступав із лекціями  про православну віру в навчальних закладах Полтави і підсумував свої роздуми у книзі «Бути чи не бути? Розмови про Віру і Церкву»

Працюючи в сфері будівництва чи міг передбачити Петро Григорович, що Господь обере його в числі інших будівничих відродження українського церковного життя на Полтавщині... Він являється одним із учасників побудови першого за 70-т років  новозбудованого Свято-Покровського храму в Полтаві. Із церквою Покрови Пресвятої Богородиці повязані і останні роки його життя. «Церква – це друга сімя» - повторював Петро Григорович. І сльози на очах у багатьох парафіян свідчення того, що не зважаючи на запальний, інколи різкий, характер, люди любили його. «Осиротіла наша парафія» - з сумом цього дня промовив отець Миколай.

Звістка про перерваний шлях земного життя, як розірвана  струна вдарила пекучим болем у серця людей, які знали Петра Григоровича, пройшлася по душі кожного, пролилася непрошеними сльозами у багатьох людей, співчуттям родичам, дітям і внукам.

Царство Небесне і вічна память нашому побратиму, спочилому у Бозі Петру Григоровичу Колотію.

 

Голова Полтавського

православного братства

святого апостола Андрія Первозваного

           Олександр Ільченко