Свято-Покровська Церква, м. Полтава

"Свято-Покровський храм — перший храм, що побудований у Полтаві, після майже столітнього панування богоборчого режиму. Він постав на землях колишнього Покровського жіночого монастиря.
 Будівництво церкви велось силами парафіян і було закінчено у 1996 році ... "

ХРИСТОС  ВОСКРЕС !  ВОІСТИНУ  ХРИСТОС  ВОСКРЕС !

Приклад відданості і служіння Церкві


Приклад відданості і служіння Церкві

13 червня 1939 року народилася в селянській родині в селі Мильцях під Полтавою Катерина Олексіївна Клименко. Дитячі роки припали на тяжкі воєнні та повоєнні роки. Розповідала, що в дитинстві не могла наїстися, а в голод 1946-го, навесні ходила з сільськими дітьми на поля збирати гнилу, промерзлу картоплю. Одного разу їх наздогнав об’їждчик, старші діти втекли в посадку, а вона була така мала, що не змогла втекти і впала між скиби ріллі.

Об’їждчик ніяк не міг попасти по ній нагайкою, а вона лежала, перелякана на смерть, від гарцювання коня над її головою. Її ледве врятували люди, які спинили гнів об’їждчика і принесли на руках до матері. Тож щоб вона вижила, її віддали в найми доглядати чужих малих дітей. Вона любила дітей, завжди совала їм якісь солодощі, цукерки, пряники. Хоч так і залишилася самотньою на все життя. Щоб зібрати гроші на кооперативну квартиру вона жила на шість копійок в день – три на пиріжок, дві на тюльку, одну копійку на склянку газованої води. Отримавши квартиру, забрала до себе тяжкохвору матір, за якою вона багато років доглядала.


 І сама була як дитина щира, наївна, безпосередня. І зберігала цю безпосередність до самого кінця: « я так тебе люблю», «я ж тебе люблю», «ми свого батюшку любимо», або якщо хто зробив якийсь поганий вчинок, проявив корисність, лицемірство, обман, одразу говорила - не обходила, не потурала у гріху. І як в дитинстві боялася темноти і різного роду нечисті. Це дивним чином поєднувалося зі сміливістю. Коли приходилося, сама виходила проти супротивників, проганяла грабіжників і злодюжок, і коли працювала в сфері торгівлі, і коли сама залишалася в храмі. Одного разу, під час Помаранчевої революції автобус з «яничарами» приїхав до собору, йшла вечірня служба і деякі «під мухою», почувши українську мову на службі, з криками «філаретовци», посунули до храму. Вона вийшла з храму, схопивши перше що потрапило під руку - чи то віник, чи то мітлу, і прогнала їх зі словами «я зараз покажу вам Майдан». Божим Промислом автобус швидко поїхав. Не раз, дивуючись, сама говорила потім «І де в мене ті сили взялися». І вірила в Бога дещо так само по-дитячому, наївно, щиро, хоч прийшла до Господа вже схилі віку. І повністю віддавала себе служінню Богові і Церкві. Коли вийшла на пенсію, турбувалася, як же вона житиме далі. А потім розповідала, що Господь немовби почув її турботу, і одразу ж наступного дня «переніс» її в  Успенський храм, який став частиною її земного життя до часу відходу її до Бога. Вона робила все, що було потрібно, що казали – мила підлогу, читала молитви, доглядала хворих і немічних, корчувала зарослі на будівельному майданчику, пекла проскури для Богослужіння, продавала свічки, збирала пожертви на будівництво зі скринькою по вулицях, робила ремонт і тягала цеглу на будівництві собору. І подеколи, стоячи на вечірні, засинала під улюблений спів успенського хору. Такою вона була - маленького зросту і великої душі проста жінка-християнка.  14 травня 2014 року скінчився шлях земного страждання для християнської душі Катерини Олексіївни Клименко, заступника старости Свято-Успенської церкви Полтави, кавалера ордена святої великомучениці Варвари.

Поховали її в рідних Мильцях поряд із матірю. На проповіді багаторічний духівник Катерини Олексіївни, протоієрей Миколай Храпач сказав, що він за роки свого пастирського служіння бачив лише двох людей так віддаючих себе на служіння заради Христа і одна з них - Катерина Олексіївна Клименко. Над нею насміхалися, їй заздрили, її гнали, а вона не зважаючи на все це, виконувала своє служіння протягом вісімнадцяти років, скільки в неї вистачило сил. «І тому,- продовжив протоієрей Миколай, - ми будемо молитися щоб, вона відійшла до тих небесних осель, де спочивають ті, які угодили своїм життям Богові. І тому, сестро, мироносице Катерино прощай, і нас прости, і молися за нас там, серед сомну святих праведників. Нехай для всіх буде ця жінка прикладом відданості, служіння Церкві.» Хай Господь укріпить усіх нас з такою великою втратою для нас і для Церкви.

Олександр Ільченко