17 червня 2016 року поріг життя і смерті переступив Георгій Анатолійович Антипович. Юрій Антипович був журналістом і письменником, про що свідчить його літературний доробок, який він залишив у спадок. Митець, майстер слова, який ставив перед собою високий рівень вимог, батько трьох синів, він без страху перейшов межу незвіданого. Сьогодні, вже після його відходу від земних турбот і хвороб, по-новому сприймаєш його присутність у власному житті, навіть коли нечасто доводилося зустрічатися, - про це говорили по закінченні заупокійного Богослужіння і близькі, і друзі.

Після свята Тройці, коли з’їхалися рідні, діти, онуки, друзі, в полтавській Свято-Покровській церкві на Садах духовенство на чолі з настоятелем протоієреєм Миколаєм Храпачем, якому співслужили протоієрей Вячеслав Рукас, ієрей Костянтин Остроушко, ієрей Олександр Кириченко, відправило чин похорону. В проповіді отець Миколай, висловлюючи співчуття рідним і близьким, закликав присутніх до молитви за покійного. Голова Полтавської обласної організації «Просвіта» Микола Кульчинський у прощальному слові розповів про участь спочилого у діяльності «Просвіти», у художньому переосмисленні ним великих історичних постатей України – гетьмана Івана Мазепи, діячів періоду української революції початку ХХ століття. Микола Степаненко, Павло Стороженко, Тарас Пустовіт, виокремлюючи творчу діяльність митця зосередили увагу на літературному доробку Юрія Антиповича. Друг і колега покійного Віктор Мороз говорив про вразливість митця, про його патріотизм і водночас переживання за весь Всесвіт. Зі сльозами на очах Ганна Іванівна, дружина покійного, висловила подяку Богу за роки спільного життя, і зокрема, за останню мандрівку рідними місцями їх малої батьківщини на схилі літ, де вони доторкнулися родинних джерел.

Людина честі і високого морального обов’язку, яким був покійний, рано чи пізно вступає в конфлікт зі злом, яке оточує її в цьому світі. Рано чи пізно постає вибір між матеріальною забезпеченістю і совістю. Рішучий вибір зробив свого часу і Юрій Антипович, не поступившись ні честю, ні совістю. Ставлячи на перше місце у своєму житті інтелектуальну діяльність, він ішов шляхом невтомної праці над « Божою іскрою» творчості, талантом, який отримав у дар від Бога, наставляючи і підтримуючи нове покоління, тих, хто приходив до нього за порадою чи розрадою.

Юрій Антипович став одним із провідників для тих українців, які опинилися в непростих життєвих обставинах епохи перемін, переосмислюючи досвід свого радянського буття через призму любові до рідної землі і до українців, які почали усвідомлювати себе нацією. Його заклик: «сіяти на скелях» мабуть буде актуальним не лише сучасному, але і наступним поколінням. Святим місцем Георгій Анатолійович вважав те, де умиротворюється спокоєм, торкається ласки небесної людське єство.

Нехай оселить його Господь в оселях святих, де умиротвориться спокоєм його душа, торкнеться ласки небесної, благодаті Того, Хто створив цей світ.

Олександр Ільченко