Сталося це напередодні хресних терпінь Спасителя. Проте народ і апостоли все ще сподівалися, що їхній Учитель – це Той Месія, який відновить земне царство єврейському народові. Надія ця стала ще більш напруженою після того, як господь воскресив із мертвих Лазаря, хоча сама ця надія не відповідала ні духу Старозавітних пророків, ні науці Самого Спасителя, Який навчав, що Царство Його “не від світу цього” (Ів. 18,36), що воно “в середині вас є” (Лк. 17,21), і заключається те царство в “праведності і мирі і радості у Святому Дусі” (Рим. 14,17). І в Царство те може увійти не кожен, а лише той, хто покається у гріхах (Мф. 4,17) і народиться з гори (Ів. 3,3), бо воно потребує боротьби з гріхом (1Кор. 6,9-10), а в цій боротьбі неодмінно будуть терпіння і “багато скорбот” (Дії 14,22). А заснувати це царство ціною власних терпінь за наші гріхи повинен Сам Господь Ісус Христос (Мк. 8,31).

     Вся подія свята Входу Господнього в Єрусалим сповнена невимовною радістю з одного боку і туманним передчуттям скорих терпінь Христових з іншого. В описах всіх євангелістів ми бачимо, що радість людей, які зустрічали Спасителя перед воротами міста, була величезною і до нестриманості великою. Вони віддавали Сину Людському велику честь і хвалу, яка виходила з їх доброї волі і не була вимушеною обставинами. Люди вітали в Особі Ісуса Назарянина Учителя слова Божого, вони бачили в Ньому хто великого Пророка, хто Чудотворця, хто царя майбутнього земного царства Ізраїлевого. Перед Спасителем йшла звістка поміж людей, що напередодні Він воскресив Лазаря, який чотири дні вже лежав у гробі – і всі розуміли, що це чудо велике, бо такого раніше ніколи ніхто із людей не чинив.

     Проте Христос не поділяв радості людської, Він не радів і не був сповнений втіхи за людей, які прославляли Його. Бо Він знав, що вони непостійні у своїх почуттях, що не мають вони справжньої віри в Нього і в Його майбутнє Царство Слави. І Він, як Всевидющий Бог і Господь, знав Духом Своїм, що скоро їхнє захоплення зійде на ніщо і вони не те, що не віддадуть Йому належної слави, а ще й будуть винуватити Його перед римським правителем Пилатом, щоб той заподіяв Ісусові хресну смерть.