«Діва нині предстоїть у церкві та із сонмом святих невидимо за нас молиться Богові», — так у піснеспіві, який лунає цього дня в храмах, оспівується духовний сенс цього свята.

Дивовижно, але греки, спадкоємці духовної традиції Візантії, зовсім забули це святкування – після захоплення в 1453 році Царгороду турецькими військами згадка про святкування Покрову зникає з Візантійських святців. Вона з’явиться в грецьких богослужбових книгах лише після Другої Світової, але традиція відзначати Покров там так і не відродиться.

Натомість у нас та на теренах усіх держав — духовних наступниць Київської Русі — це святкування входить до числа великих церковних свят і відзначається з особливою урочистістю.

Сталася ця дивна подія в Х столітті в Константинополі.

Місто оточили вороги: за одними історичними даними, це були сарацини, за іншими версіями – наші далекі предки, русичі-язичники. Греки були не в силі захиститися від них. У надії на милість Божу імператор звелів усім зібратися для молитви у Влахернському храмі, де зберігалася Риза Божої Матері.

О четвертій годині ночі святий Андрій, Христа ради юродивий, до речі – слов’янин за походженням, підвів у молитві очі догори і побачив Божу Матір в оточенні ангелів і багатьох святих: Пречиста Діва слізно молилася за християн, а потім зняла сяючий покров, яким було вкрито Її голову, та розгорнула його над усіма, хто тієї ночі молився в храмі. Покрила  народ  своїм омофором.

Підбадьорені розповіддю про небесне заступництво Богородиці, греки, хоча й з малими силами, рішуче взялися захищати рідне місто та здобули перемогу.

Фоторепортаж святкування  у  нашій  церкві. Дивиться відео тут