Спочила у Бозі  Надія Павлівна  Довгань...

Співочою притишеною молитвою в перший тиждень Великого Посту, зранена за довгі віки Миколаївська церква, проводжала свою вірну парафіянку і багаторічного регента церковного хору . В прощальну путь провести Надію Павлівну Довгань зійшлися парафіяни, рідні, знайомі. Заупокійну відправу провів архієпископ Федір з духовенством.

«Відійшла від нас Надія Павлівна,- сказав в прощальному слові протоієрей Миколай Храпач, - « щоб вознестися в небесні обителі, де перебувають праведники. Воістину життя Надії, є для нас прикладом. Її тяжке дитинство, непросте життя під час гонінь і переслідувань…У неї отцем Павлом було закладено найголовніше що має людина – це віру в Бога. Вона все життя своє пронесла цю віру з дитинства і до останнього свого подиху. Безумовно їй було непросто в багатьох ситуаціях тодішнього життя . Але віра допомагала пройти його достойно. І я знаю, як непросто було їй в ті часи. Непросто їй було завжди, тому що істинному християнинові у цьому житті не буває просто. Цей тернистий шлях, який веде до спасіння, до Бога, він переслідує кожну віруючу людину. Для нас втрата Надії Павлівни є втрата нашої вчительки, людини, яка присвятила своє життя служінню Богові. Вона була регентом, я не знаю, мабуть, п’ятдесят років з них, мабуть, двадцять п’ять в Макарівській церкві та не менше і в нашій.

Чому вчить життя Надії Павлівни нас? Вчить відданості Богові. Віруюча людина, яка з Богом у серці і в душі перемагає всі спокуси цього непростого, гріховного життя, яке оточує нас в цьому світі…зло безкінечне. Тільки віруюча людина може перемагати це все. І це для нас всіх приклад. Ми прийшли в церкву ще молодими, тому що до сорока було ще нам. Ми відчули підтримку Надії Павлівни; і типікони, і церковні книги, все в неї було. А в нас не було нічого. Ми починали з нуля. Вона завжди з доброю душею, з любов’ю допомагала з початку становлення Української Церкви. Ми повинні винести з її життя, як віра в Бога людину проводить у цьому житті і веде до спасіння. Іншою рисою, якої ми повинні вчитися в неї – це відданість Українській Церкві. Ви знаєте її батько, отець Павло, в цьому храмі багато років молився до Господа. Він був відданий священик Української Церкви першого і другого відродження. Він вклав їй оцю любов до нашої України, до нашої мови. Вона дуже швидко зрозуміла це, бо вона була в цій церкві і не зрадила, не дивлячись, я це знаю, повірте, на шалений тиск на неї, вона пройшла до кінця. Залишилася вірною Українській Церкві. Бо як можна бути невірною Українській Церкві, коли ти живеш на цій землі, розмовляєш її мовою,а хтось приходе і навчає молитися… ні не іншим Богам, але по іншому. Для нас це теж є приклад. ЇЇ життя ще треба, мені здається, ще дослідити і описати, щоб залишилося її праця, її подвиг у нас тут на Полтавщині і не тільки. Ця родина особлива, я знаю і отця Михаїла, і його сина, отця Георгія, ця родина вийшла із тої ж купелі отця Павла. Втрата матері це велика трагедія, тому висловлюю свої співчуття всім рідним, родичам. Прийміть мої найщиріші співчуття.

«Сьогодні боляче прощатися з Надією Павлівною, але ми віримо, що Господь за цей її подвиг земний, прийме її в небесні обителі. Наша молитва сьогодні потрібна їй і всім нам, тому що молитва підносить всіх до Бога, молитва є основою життя християнина. Нехай же Господь рабу божу Надію прийме в свої небесні обителі і оселить її серед праведників», - закінчив священик і став на коліна в останньому прощанні з вірною християнкою.

«Царство Небесне, життя безконечне, вічний спокій…», - по особливому цього разу звучали слова з уст співців Миколаївської церкви, коли проводжали з храму свого багаторічного наставника.

Записав Олександр Ільченко