Пом’янути тих, хто стояв поруч на молитві

Цього року вже можна сказати: стало традицією Покровської громади після Димитрівської суботи збиратися разом і згадувати тих парафіян, які відійшли до кращих небесних осель. Спочатку парафіяльне духовенство – отець Миколай та отець Вячеслав відслужили літію по спочилим парафіянам. Потім за поминальною трапезою настоятель став зачитувати імена спочилих, люди згадували і ставало чіткішим розуміння, якою була людина і який залишила по собі слід. Добрими  словами  згадали патріарха Мстислава, патріарха Володимира, митрополита  Євсевія.

Ось отець Миколай називає серед перших імена покровських парафіян, які багато доклали зусиль, щоб відродилася Українська Церква в Полтаві: Івана Андрійченка, Євгена Черкаського, Анатолія Токаренка… «… був свідомим патріотом, багато працював для «Просвіти», «Рідного слова»»; про Токаренка він сказав, що зустрівся з ним ще тоді, коли в 70-х роках приїхав до Полтави і не здивувався, як зустрів його в часи національного відродження серед патріотичної когорти полтавців.

Кожний щось своє, особисте згадував про тих, хто відійшов. Люди літнього віку, щоб не забути, інколи намагалися говорити одразу, перебиваючи один одного, тоді знову доводилося брати слово настоятелю.

«Він завжди стояв тут в куточку, біля ікони…», «вона була тихою скромною жінкою», - говорили, перебиваючи одна одну жінки, подеколи навіть не називаючи імен. «Він мене називав Надюшкою, а спілкуючись з Марією Йосипівною казав їй: «голубка моя сизокрила». І всі розуміли що мова йде про Петра Григоровича Колотія, від дня відходу якого нещодавно минуло три роки. «Ви мабуть жодної служби не пропустили - говорив я йому»,- додав Олександр Володимирович. «Взимку приходив дуже рано і розчищав сніг біля церкви. Ми прийдемо, а він вже всі стежки розчистив». «На таких людях, як Петро Колотій і Олексій Шум, колишній староста, і трималася наша парафія», - підсумовував отець Миколай.

 Якоюсь дивною хвилею були охоплені люди…Звучали імена, перед очима виникали постаті…Митрополит Євсевій, Лідія Хомік…«А Олег?», «Олег – зварник», «дзвонар»? – залунало декілька жіночих голосів. І настоятель продовжив: «Безумовно, не можна не згадати Олега Шерстюка, зварника нашого, дзвонаря нашого.» «А як він дзвонив!»,- із захопленням говорили жінки.

«До нього приходили зі «Лтави», брали інтерв’ю…він так дзвонив… ніхто так не дзвонить. Бо він це любив. Вся основна зварювальна робота була виконана ним. Якісно.

Олексій Шум - це був земляк мій із Зінькова, коли ми з ним познайомились, то вияснилось, що дві його тітки були монахинями і з ними дружила моя бабуся

Людмила Поросюк, патріотична дуже жінка. Працюючи на Алмазному заводі, вона відстоювала Українську Церкву. Рано дуже відійшла.

Володимир Огризько… скільки ми з ним працювали. Ще українських церков не було, ми вже колядували, роздавали «Біблію». 1988-89року, тільки-но попустило, ми ходили по Полтаві, і по мікрорайонах…» «і по квартирах»,- підхоплює Надія Огризько, вдова небіжчика. «Володимир Іванович нам, для церкви, корзини плів», - говорили між собою жінки. «Часи були сутужні, заводи поставали, доводилося заробляти на хліб, чим могли», - стиха промовила пані Надія... «Кобікова Анастасія була тоді з нами», - додала вона до слів панотця.

«Катерина Клименко, яка віддала останні двадцять років свого життя Церкві. Мішанкою нас годувала». Буває питаю: «Катерино Олексіївно, що ви нам приготували сьогодні?» «Мішанку», - відказує. «Не знаєте що це таке? Ось насиплю тоді побачите».

«Вона служила в Успінні», - говорять жінки. «Цілий рік, як передали Покровській громаді УАПЦ, дзвіницю Успенського собору ми служили як Покровська, а потім зареєстрували Успенську церкву, - відповідає протоієрей Миколай Храпач. Треба згадати всіх. Згадуйте далі.»

«Можна додати ще Віктора Комісаренка».

«Він не був активним парафіянином, але він був патріотом. Покрив залізом нашу церкву. Декілька раз приходив потім. Хотів зробити залізні скриньки. Жив на Яківцях. В нього будинок як архітектурна споруда Про нього газети писали, телебачення показувало. «Така фантазія. Я бачила в газеті», - підхоплює Марія Йосипівна Стоцька. «Робив все дуже якісно. І не був грошолюбним. Багато зробив нам для церкви», - підсумовує настоятель. Парафіяни згадували своїх рідних, які вже відійшли. Любов Копайгора, Зінаїда Смірнова, Ніна Мушенко, Ніна Чередніченко, Світлана Нога, Анна Пшенична, Сергій Стороженко, Ганна Стороженко, Іван Бережний…

Завдяки багатьом людям, які живі, і які вже відійшли, постав перший за сімдесят років православний храм. Багато вже забулося з роками. І з віком людська пам'ять слабішає. Інші події витісняють минуле. Тож збираються парафіяни і духовенство щоб оживити старі образи, , щоб пом’янути тих, хто стояв поруч на молитві, хтось раніше, а хто зовсім недавно.

Олександр Ільченко