Група  паломників  Свято-Покровської церкви  відвідала Черкащину.  Першого дня  ми  познайомились  із  славним  містом  Чигирин.  Чигирин і перетворення його на одну з фортець того часу якнайтісніше пов’язане з ім'ям Богдана Хмельницького. Ставши в 1638 році чигиринським сотником, а згодом — з 1648 року— гетьманом війська Запорізького, Богдан Хмельницький цьому місту надавав особливого значення. Чигирин став резиденцією гетьмана, фактичною столицею України. Відвідали церкви  Чигирина , побували на  замковій горі та  музеї Богдана  Хмельницького.

Наступного дня  нас  очікував  Суботів— село в Чигиринському районі на Черкащині. Від райцентру не більше десяти кілометрів . Суботів – родинне гніздо славного роду Хмельницьких!

Ну, а перша письмова згадка про Суботів датується 1616 роком. В той рік, нащадок литовського роду, чигиринський сотник Михайло Хмельницький (є відомості, що в той час він був чигиринським підстаростою) за віддану службу по обороні південних рубежів Речі Посполитої від кримських набігів отримав від Я.Даниловича земельну ділянку з пущею «на правому березі річки Тясмин неподалік Чигирина». М.Хмельницький закладає тут спочатку хутір з пасікою, а потім починає будувати маєток на горі яка має зараз назву Замчище.

 Приблизно в той же час Польський король Жигимонт ІІІ призначає Михайла Хмельницького Чигиринським старостою. Посада досить висока й добре оплачувана. Кошти на зведення укріпленого маєтку були достатні.

Ми  помолились  в  Іллінській церкві  , вислухали  цікаву  розповідь  про історію  міста та  поїхалт  до  козацького  хутора до  дуба  Максима Залізняка в с. Буда, якому   близькл 1800-1900 років.  Тут  також  помолились  у козацькій  церкві

 Ми не  оминули  і  Мотринського  монастиря . Не далеко від Києва на території сучасної Черкаської області у Чигиринському районі поблизу села Мельники, в 1918 р. році православний Мотринський монастир став осередком українського повстанського руху, очолюваного братами Чучупаками проти загарбників: німецьких окупантів та російських «білих» і «червоних» «визволителів», які несли українському населенню біди не менші як німецькі окупанти. У зв’язку з революцією, жителями села Мельники, на прохання ігумені, щоб вберегти Монастир від пограбування, було створено загін самооборони Мотринського монастиря під керівництвом Олекси Чучупака. До складу загону входило 22 особи.  Помолившись  у церкві  ми  завітали до  джерела  Святого  Онуфрія  де  набрали  цілющої  води.

                За  допомогою  місцевих  жителів с.  Мельники  ми розшукали  могилу головного  отамана Холодноярської  республіки  Василя  Чучупаки  та  козаків  які боролись  з  московськими  ордами і загинули за  Україну  у 20  роки- це  власне і  було  основною  метою  нашої  поїздки . Тут  на  могилі  українських  героїв  отці Миколай та  Вячеслав відслужили  панахиду  за  убієнних  героїв. Ми  молились  щоб  Господь  дарував   Царство  небесне   головному  отаманв Василю  та  всім  холодноярівцям що  склали  свої  голови і  за  нас  нині  сущих.  Вони  надихають нас  і  сьогодні  протистояти московським окупантам. 

Василя Чучупаку було обрано командиром полку (до цього він був прапорщиком Російської Імператорської армії, а ще раніше — сільським вчителем). Його брат Петро Чучупака став начальником штабу полку, згодом він відзначився, звільняючи Черкаси від денікінців. Полк увесь час поповнювався, його чисельність досягала 2000 бійців станом на початок 1919 року, цього ж року літом утворилась Холодноярська республіка, територія якої охоплювала понад 25 навколишніх сіл та мала 15-тисячну селянську повстанську армію, бійці якої називали себе козаками, а своїх командирів — отаманами.

 У листопаді 1919 р. Головним Отаманом Холодного Яру було обрано Василя Чучупаку. Одночасно з цими подіями у березні 1920 року в ході радянсько-польської війни Степова Дивізія армії УНР вигнала більшовиків з Херсону та повела вдалий наступ на захід по лінії Кам’янка – Єградівка – Ружичів – Чигирин. Зупинилась дивізія в урочищі Холодний Яр, де з’єдналась з Холодноярськими збройними силами.

 Після загибелі Василя Чучупаки 12 квітня 1920 р., Холодноярську республіку очолив його заступник Іван Деркач, він керував збройними силами регіону «Холодний Яр» під час антирадянського повстання у весняно-осінній період 1920 року.

 Одним з етапів спецоперації ЧК по ліквідації Холодноярської республіки стала так звана «амністія», яку обіцяли тим повстанцям, які здадуться добровільно. У нерівному бою, всі вони загинули смертю героїв, а саме 2 лютого 1923 року Ларіона Завгороднього, Дениса Гупала, Мефодія Голика-Залізняка, Трохима Компанійця, Василя Ткаченка, Констянтина Здобудь-Волю, Івана Ляшенка, Григорія Яковенка, Юрія Дробатьковського засудили до розстрілу, за боротьбу проти окупантів України.

Прочитати про ці подїї можна у книзі Горліса Горського "Холодний Яр".