Пам’яті побратима  

4 листопада минуло вже два роки як несподівано обірвалося життя Петра Григоровича Колотія. «Петро» - перекладається з грецької як камінь. І справді, в житті на нього можна було покластися.  Він був немов із українського граніту, як і постав його образ на могильному камені -у вишиванці, жилавий, немов прадіди-козаки. І немов живий -  для рідних і близьких, тих, хто зібрався на панахиду біля його могили у рідному селі.  В серці мимоволі виникало таке відчуття що це він, як живий, зібрав нас на річницю його відходу до іншого світу. Протоієрей Вячеслав Рукас запросив присутніх до заупокійної молитви і над могилами розлилася тремтлива пісня парафіян.

 З благословіння настоятеля Покровської церкви отця Миколая, з ініціативи його та братчиків відбулося цьогорічне вшанування пам’яті  на місці спочинку Петра Григоровича Колотія. Братчики згадували його вірність Церкві і Богові, патріотизм і прямоту. Він міг, коли треба проявити козацьку сміливість, а може і різкість, і вміння до кінця відстояти свої погляди. Жіноцтво згадувало його ніжне звертання до них: «голубки мої» - говорив цей на вигляд суворий літній чоловік. А Марія Йосипівна Стоцька згадала як збирали з ним підписи на референдум, як з скринькою для пожертв на будівництво Покровського храму ходили по квартирах.

Теплий і спокійний осінній день повертав на вечір і з теплотою згадується серед людей світлий образ їх побратима.  

Олександр Ільченко

Голова Полтавського крайового православного

братства святого апостола Андрія Первозваного