20 років служіння

28 липня 1992року у Свято Володимирському патріаршому соборі відбулась священицька хіротонія митрофорного протоієрея Миколая Храпача.

З цією подією його привітали парафіяни , священики , духовні діти, рідні та друзі.

Двадцять років це чималий термін. Як Ви прийшли до такого рішення і чому саме стали священиком Української Церкви?

Дійсно двадцять років начебто багато , а пролетіло так швидко… Найперше я завдячую своїй родині які виховали мене християнином . Не дивлячись на складний час наша родина жила за християнськими традиціями і нас виховували у вірі до Бога. Ще змалечку я знав що гріх ображати людей, гріх взяти чуже, гріх творити зло. У нашій хаті було багато ікон і вони для мене були тайною і святинею. Допомагаючи мамі вішати рушники на ікони я з цікавістю і страхом дивився на них не наче на живих. У дитинстві часто причащався Таїн Христових, ходив до церкви з мамою, дідусем і бабусею. Хоч зовнішньо віру виявляти було не прийнято та в душі вона жила і з віком укріплялась. Було посіяно зерно яке дало добрі сходи…

Я багато знав про гоніння на Церкву з розповідей рідних. У бабусі Марійки було багато церковних книг і я уже в 4 класі читав їх словянською мовою хоч це для мене було складно і моєю першою учителькою зі слов’янської мови була бабуся. Потім закінчив школу , інститут , одружився. За життєвими проблемами мало приділяв уваги духовному життю. Перебуваючи в різних містах ходив до церкви молився, знав деякі молитви напам’ять , бачив як що вечора дідусь і бабуся моляться і запам’ятав ці молитви.

Чому українська . Мабуть тому що в моїй родині виховували любов до України , до мови. Я у дитячі роки знав про національно-визвольний рух двадцятих років. Я чув прізвища місцевих отаманів національно визвольного руху - про це говорили дідусь і батько , а я будучи дитиною все це слухав і у моєму серці зріла національна свідомість, ненависть до ворогів України. Так я тоді чув прізвища отаманів Христового, Мандика, Кундія які діяли в наших місцевостях. Та і дядьки моєї матері перебували в цих формуваннях … На жаль доля їх невідома… Їх називали бандитами , а дід казав що вони герої. Ще один важливий момент вплинув на мій вибір. 1984 році мені довелось побувати у своєї тітки в США .( Доля розсіяла їх по світах по світах ще в 20-роки .) Там я відкрив собі всю історію про Українську Автокефальну Православну Церкву і мене вразила та боротьба яку вів Український народ за свою Церкву і з якою жорстокістю влада знищувала її. В Америці я вперше почув службу Українською Мовою і зрозумів як це важливо розуміти кожне слово служби Божої.

Через певний час в Україні почались процеси що призвели до проголошення незалежної України. Я приймав активну участь у цих процесах, а особливо у відродженні православного братства і УАПЦ . Божий промисел підвів мене до прийняття священства в Українській Церкві. Був призначений настоятелем Свято-Успенської церкви, а згодом Патріарх Володимир Романюк призначив мене секретарем Полтавської єпархії.

Яким був цей 20-літній щлях ?

Я не хотів щоб мене вітали з цим днем бо для мене це ніби не свято – це хрест тяжкий і періодами дуже тяжкий. Бути першим , іти дорогою яку ти не знаєш і не знає ніхто, дуже важко. Та ця дорога через багато років виявилась вірною . Здолавши цю дорогу я приблизився до Бога і зрозумів що в боротьбі зі злом відбувається очищення людини. На початку було багато відчаю, і навіть сліз. Начебто взявся за добру справу і хочеш зробити добро, а тут скільки зла і неправди стає на твоєму шляху. Скільки неправди і наклепів перетерпів, скільки погроз і обмовлянь і я як духовно слабка людина страждав. Але з часом зрозумів що саме це і є правдивий шлях і він буває тільки таким і я перемагаю тому що Господь благословляє. Найболючішою була неправда наших братів з Московського патріархату. Та брехня про нашу Церкву Страдницю що линула з ії уст була для мене болючою. Та я зрозумів що тому вони і вдаються до таких м’яко кажучи неправославних дій бо любові не мають , а якщо не мають любові то служать не Богу . Там де брехня там диявол її батько. Сьогодні мені байдуже іх розмови бо вони будуть відповідати перед Богом за кожне неправдиве слово. Мені жаль їх. А тоді дуже боліло.

Великою підтримкою для мене особисто і для громади були спілкування з Святійшим Патріархом Філаретом , його мудре, духовне слово підтримувало і додавало сил. Другим моїм учителем був владика Євсевій. З колосальним досвідом священного служіння він є для мене прикладом вірного служіння Церкві і Богові.

Було багато перемог великих і малих. Там збудували храм , там переобладнали пристосоване приміщення під храм, там зареєстрували громаду . Перші роки це було не просто, бо був великий спротив влади , але бачачи нашу згуртованість, наші наміри влада йшла на поступки. А скільки ми втратили через відсутність духовенства. Полтавщина це скарбниця любові до рідної мови і більшість хотіли молитися своєю мовою, але на початку не вистачало священників , а жорстка пропаганда Московського патріархату допомагала забирати храми - бо їм треба було лише зламати громаду , а влада була нв їх боці. Доводилось багато їздити по області адже скрізь парафії потребували підтримки. Розумів що основою Церкви є парафії. Міцні парафії міцна і Церква. Та хоч не все вдавалося та багато і зроблено. Приділяли велику увагу ЗМІ. Одними з перших в Київському патріархаті відродили часопис «Полтавські єпархіальні відомості», заснували щомісячний додаток до цього часопису. Розробили інтернет сторінку Полтавської єпархії. Тісно співпрацювали з місцевим радіо, телебаченням. Результатом мого служіння є відроджений Свято-Успенський кафедральний собор, побудована Свято-Покровська церква і багато парафій відкритих на Полтавщині. Та це лише мої думки; - люди і Господь оцінить іх по своєму. Я вдячний нашим свідомим парафіянам які були поруч і залишаються і сьогодні зі мною хоч багато з них відійшли у вічність – нехай Господь оселить їх за їх праведні справи у Царстві Небеснім.

А що найбільше в житті не любите?

Найбільше не люблю неправду , лицемірство, безвідповідальність. А найбільше мені болить коли до Церкви приходять люди не ради Ісуса, а ради хліба куса. Вони лицемірно проповідують Христа , а живуть без Бога порушуючи Його Закони.

Які плани на майбутнє?

Бог звільнив мене від адміністративної рутини якою я займався більше 20 років і яка відволікала від духовного служіння тепер маю намір віддатися служінню людям. Бо служити людям то і є служити Богу.

Щоб ви хотіли побажати молодому духовенству?

Прислухатись до старших, шукати Христа, служити Церкві і Україні.

Вдячний всім хто привітав мене з цією подією . Всечесні отці , браття і сестри нехай Всемилостивий Господь дарує Вам мир, здоров’я і благословить на довге і побожне життя.