7 квітня 1992 р. була  відслужена  перша  Літургія в дзвіниці Свято-Успенського  собору а м.  Полтаві.  Це  була  важлива подія для  Вас? Чим  Вам  запам’ятався  цей  день?

7 квітня був  прекрасний  сонячний  весняний  день. Багато   полтавців  зібралось  біля  дзвіниці  Свято-Успенського  собору   з  нагоди   першої  служби  Божої - Божественної  Літургії українською  мовою яка   безумовно  була  першою  після  того як   по  закінченні   Вітчизняної  війни  влада  закрила  всі   храми УАПЦ.

Маленька  дзвіниця  не  змогла  вмістити  всіх  і тому  було  прийнято  рішення   служити  службу  перед  храмом. Почувши  слово Боже і Літургійний  спів   рідною  мовою  люди  плакали і щиро  молились, причащались Таїнств  Христових.  З  патріотичними  проповідями  виступали  священнослужителі,  парафіяни.  Це  був  початок відродження   життя  церкви -  через  47  років  заборон   гонінь  Української Церкви.

 Це  для  мене  був  радісний  і  святковий  день .  Цій  радості  передувало  багато  подій і щоб Служба  відбулася  було  потрачено  чимало  сил . Це  було  завершення   важкої праці,  першого  етапу  боротьби  за  Українську  Церкву.  Найбільшою  радістю  була  підтримка  полтавців  яких  неочікувано  багато  прийшло на  службу.  Думав, що  не  марно працював  майже  три  роки.

Як  так  сталося  що  посткомуністична влада погодилась  віддати УАПЦ дзвіницю для  Богослужінь?

Я  тоді  ще  не  був  священиком, а  очолював  Православне  Братство та  був  старостою  Покровської  громади  УАПЦ,  так  тоді  називалась перша  зареєстрована  владою  релігійна  громада .  Піднялася  Україна  в  боротьбі  за  незалежність. Народний  Рух  в  Полтаві  доручив  мені   очолити  рух  за  відродження УАПЦ.   Влада  не  сприймала  тоді  навіть  самої  ідеї   створення  громади і  відновлення УАПЦ.  За  кожен крок  вперед  треба  було  боротись.  Було  створено   осередок   православного  Братства ап.. Андрія  Первозванного.  Завдяки  згуртованості  громади, яку  так  важко  було  згуртувати  через  провокації що  їх  влаштовувала  влада  ми  влаштовували  пікетування  міської  ради  та її засідань, працювали  з  пресою, радіо, випускали листівки, проповідували  на  вулиці,-  скрізь, де   збирались  люди  не  обходилось  без  виступів  про   історію УАПЦ та  необхідність  її відродження  як  духовної  твердині Української  Держави .  Великою  підтримкою  для нас  був  приїзд  до  Полтави  у  травні 1991  року  Святійшого  Патріарха  Мстислава.  Хоч  цей  візит  був  приватним,  на  запрошення  громади , але   Патріарх   підтримав  нас  духовно – благословивши  нас  на  продовження  Богоугодної  праці , на  відродження  нашої Святої  Церкви  і ми знову кинулися у  вир  протистоянь  з  владою  за передачу  нам  дзвіниці   зруйнованого  більшовиками  Свято-Успенського  кафедрального  собору. Таким  був  промисел  Божий  щоб  ця  головна  святиня  належала до  Української  Церкви .  Після   Референдуму 1992 року,  коли  Народ  України  проголосував   за  Незалежність України,  влада в основному і не  змінилась у  настроях до  УАПЦ ,  бо  почала  передавати   вцілілі  церкви     РПЦ.  Все ж  таки  завдяки  чіткій,  безкомпромісній  позиції  нам  було  передано  у  користування  дзвіницю  собору.  З  великим  піднесенням  за  короткий  час  ми  зробили  ремонт  у дзвіниці і розпочали  Богослужіння.

Відродження життя  Української  Церкви було  частиною складних суспільних процесів в  Україні, а хто  тут , в  Полтаві,  був  причетним  до  чергового відродження? Хто  відправив  першу  службу?

Безумовно що Полтавщина  благодатний  грунт  для   відродження УАПЦ яку  двічі так  брутально , безбожницьки   знищили  більшовицькі  сатрапи.  Але  пам'ять  народу  не знищити  і  тому  вважаю , що  найбільшим учасником  цих  подій  були прості  люди,  батьки  яких  та  вони  самі  молились у Українській  Церкві,  пам’ятали  свою  Духовну  Матір і    підтримували  нас. З висоти   двадцятиріччя  іх  багатьох  уже  немає , але  вони  виконали  свою   волю і вибороли  Українську  Церкву.  Організаторами і  провідниками  цієї  ідеї  безумовно  була  релігійна  громада,  старостою  якої   було  обрано  мене. Серед  цих  людей  можу  назвати   членів першої  громади Миколу  Кульчинського,  Петра  Колотія, Юрія  Самійленка,  Ганну Дениско, Тетяну Дениско, Володимир і Надія Огризько, Анастасія Кобікова,Сергій Бороніченко, Олена  Кардаш,  Олександра  Павлій,   Ніна Демаш, Валентина Демянко, Катерина Фастовець, Параска  Квецько, Зоя Солонуха, Олексій  Сенчук, Орися Ковалевич, Надія Довгань і багато інших  тих,  хто підтримував нас.

Першу  службу  очолив  митрополит  Антоній  Масендич,  першим  настоятелем  а  потім  єпископом  був   ігумен  Роман Попенко. Вже  28 липня  1992 року  мене  було  хіротонізовано  на  священика  в  Свято-Володимирському  соборі  м.  Києва  і призначено  настоятелем  Успенської  церкви  м.  Полтави.

Ви  стали  на  шлях служіння Богу  як  священнослужитель, як  настоятель  Свято-Успенської  церкви і  одразу  перед  Вами постало  питання про  відбудову   собору ?

Безумовно , що  питання  відбудови   не  могло  не  турбувати  мене і  громаду  так  як  дзвіниця  була  замалою  для  повноцінного  служіння. Тому  вже  в 1995 р.  з  ініціативи  громади  було  створено  ініціативний  комітет по  відбудові  собору і  закладено  першу  цеглину у  фундамент собору.  Після  проведення  досліджень  фундаментів  собору,   під  керівництвом   архітектора  Валерія  Трегубова ,  було  встановлено  що  фундаменти  собору  зруйновані  в  багатьох   місцях   і на  них  неможлива  відбудова  собору.  Потім  було  проведено  вивчення  фотографій  собору  та  на  їх  основі  розпочалось  проектування .  Майстерня  «Храм» під  керівництвом  Трегубова В. О. провела  значну  роботу  щоб  розробити ескізний  проект   собору. Ці  матеріали  були  направлено  до  Кабінету  Міністрів та  Президенту  України.  На  основі  цих  даних  наш  собор  було  включено  в  Державну  програму  по  відбудові  найвидатніших  пам’яток  України. Та  через  відсутність  фінансування  будівництво  так  і не  розпочалося.

Які  перші  кроки  були  зроблені щоб  відбудувати  Успенський  собор? Хто   був   ініціатором відбудови  собору?

У 1999 році  під  час  святкування  ювілею  Полтави з ініціативи  міського  голови Анатолія  Кукоби було  встановлено  пам’ятну  дошку про  те,  що   президент  України  Леонід  Кучма  започаткував  відбудову   святині. З  весни  2000 року було  створено  штаб по  будівництву  собору яким  безпосередньо  керував  міський  голова   і  розпочались  будівельні  роботи,  а вже  20 серпня  Святійший  Патріарх  Філарет  освятив наріжний  камінь   собору .  Будівництво продовжувалось  до  осені ,  але  через  брак  коштів  зупинилось  восени  і  було  законсервоване. Потім  знову  відновилось   майже  через  рік. І активно  продовжувалось  аж  до  осені 2004 року,  коли  було  завершено  зовнішні  опоряджувальні  роботи , встановлено хрести , зроблено  благоустрій. Будівництво  стримувала відсутність  коштів  та  проектної  документації ,  яку    виготовляли  поетапно ,спочатку  Валерій  Трегубов, а потім  інститут  «Міськбудпроект» під  керівництвом Бориса  Петера.

Тому   внутрішні  опоряджувальні  роботи  знову  були  припинені на  тривалий  час. Тільки  в 2006  році  розпочались  внутрішні  опоряджувальні  роботи які  були  закінчено  в 2011 році  , а  в травні  було  освячено  собор і в ньому  розпочались  Богослужіння. Ось так,  у короткому  викладі,  ми  будували  собор.  Це була  непроста  праця  потребувала  вирішення    багатьох питань як  з  місцевою  владою так і з проектантами так і з  судовими  органами. Перепонів  було  багато але була  віра,  що  собор  постане  і наша  праця  і молитви  закінчаться перемогою.

Радянська  влада  руйнувала  храми фактично  весь  час свого  існування,  а яка  роль  української  влади у  відродженні  собору і  української  церкви?

Безумовно  що  влада  за  часів  незалежності   сприяла  передачі  вцілілих  храмів,  але   переважно УПЦ Московського  патріархату. Нам  же  особливого  сприяння  не було  окрім  того  що   десь  з після 2000 року  практично  не  заважала будувати  та  відроджувати парафії. . Якщо  говорити  про  собор  то  державного  фінансування  не  було  зовсім,  хоч  обіцянок  і  програм  було  багато, але  коштів  не  було.  Собор  побудований   за  рахунок  пожертв меценатів  та благодійників та сприяння   міського  голови  Анатолія  Кукоби . 

З відродженням  собору  пов’язана постать  міського  голови  Полтави  Анатолія  Кукоби  що  Ви  можете  сказати  про  роль   Анатолія  Тихоновича у  відбудові  храму?

ініціатором  відбудови  собору  була  громада яка  майже  10  років  ставила  це  питання  в  тому  числі  і перед  Анатолієм  Кукобою. Та  тільки 1999 року   ним  було  підтримано  цю  ініціативу. Його  роль беззаперечна і  без  його  підтримки звісно  собор  будувався  б  дуже  довго..  Ми  вдячні   йому .  Хоч  ця  співпраця  громади  і міського  голови  була  непростою але  як  бачимо  плідною.

Храм  постав  як  втілення  мрій  полтавців чи все  таки  реальність  відрізняється  від  мрії? Судовий  позов  Трегубова до  релігійної  громади  це  наслідок  неоправданих  сподівань?

Храм  постав  найперше  з  волі  Божої  як  духовна  святиня , як місце  молитви  і думаю  що  мрії  втілились  у реальність - непросту, тяжку   реальність  часу,  коли  народ  Божий  повернувся до Бога , а храмів , священиків  не  вистачало . Тоді  бажання  і  молитва  громади  була  почута  Богом  і з  великими   випобуваннями  і  спокусами,  як  це  і  буває,  коли  творимо  богоугодну  справу,  ми  пройшли  цей  шлях  і  мрія  втілилась у  реальність- Бог  звершив  чудо -  відродився  Свято-Успенський  кафедральний  собор УПЦ Київського  патріархату.

Що-до  ситуації  з Валерієм  Трегубовим, то  вона  виникла  через  амбіції  обох  сторін  і  жодна  зі  сторін не  захотіла  примиритись . Громада  ж  до  цього  не має  ніякого  відношення і  робила  все  що  змогла,  щоб  примирити  сторони , але на  жаль  цього  не відбулося. Нагадаю  що  Валерія  Олександровича  міським головою,  акцентую а не громадою,  було    відсторонено  від  проектування  собору,  що  на  мою  думку,  яка не змінилась  і  тепер , негативно   позначилось  на  закінченні  будівництва  собору.

Святійший   Патріарх  Мстислав, Патріарх  Філарет неодноразово  були  в  Потаві, як  ці  візити  впливали  на  прцеси  відродження Української Церкви?

 Приїзд   Патріархів  до нашого  міста  завжди  було  святом.  Ми  збагачувались  духовно, укріплялись  у  вірі .  Вони  є  прикладом  служіння  Богові , Святій Церкві ,  Україні.  Іх  молитва , їх  благословення,  їх   батьківське  слово  допомагали нам  . Тому  ми  завжди  радо  запрошували і  приймали їх.

Освячення  собору  немовби  підвело  риску  часу ,  відмежувало  від сьогодення процеси  відродження.  Як  Ви  охарактеризуєте відбудову  собору – це  спільна  праця багатьох  людей,  громадськості, державної  потуги , Церкви?

Найперше  це  праця  громади, її  керівництва  ,  проектантів, будівельників , міської  влади,  жертводавців , меценатів  і всіх  хто  своєю  працею, матеріально , молитовно  підтримував  будівництво,  а це  наближало  час  освячення.

Думаю,  що  з  початком  богослужінь   був  подоланий  ще  один  етап  у  розбудові   і  утвердженні Українського  Православ’я  на  Полтавщині . Хоч  по переду  ще  багато  праці,   та  вже   на  напрацьованому  фундаменті,   і  головне не  зійти  з   вірного  шляху,  йдучи  вперед , не  забувати працю  тих,   хто  першими  став  до  цієї   важливої  для  майбутніх  поколінь  справи.

Освячення собору було  радісною подією для  Вас?  Як  так  сталося  що  Вас  було  звільнено з  посади  настоятеля собору  через  декілька  днів  після  освячення?

 Для  мене  освячення  собору  було   досягненням   життєвої  мети  . Господь  дарував  мені  цей  нелегкий  Хрест  і  я   вдячний  Йому за це  і за  підтримку  на  цьому  складному  шляху, а  також  вдячний    всім хто  був  зі  мною  протягом  20  років, бо  результатом  цієї  праці є відбудований  Свято-Успенський  кафедральний  собор УПЦ Київського  патріархату. А   що-до  звільнення  мене  з  посади настоятеля  то  скажу  що  причина  в тому  що  для  керівництва єпархією правлячому  архієрею,  на  його  думку,  краще  бути  і  настоятелем  і кафедрального  собору. Час  покаже  чи  це  правильне  рішення, а Бог  нехай  допоможе  йому  нести  цю  ношу  достойно.

Розмову провів Олександр Ільченко.