Починаючи з IX століття, перша неділя Великого посту в Православній Церкві називається Неділею Торжества Православ’я. Сьомий Вселенський собор, що тоді відбувся, раз і назавжди ствердив вчення про шанування святих ікон і молитовне поклоніння їм.

Упостанові святих отців говориться, що честь, яку віддаємо святим іконам, стосується не дошки, а зображеного на ній святого лику, що молитовне поклоніння належить першообразу, тобто, покланяючись святій іконі, ми покланяємося тому небесному покровителю і молитвенику, який зображений на ній. Вчення про святі ікони було завершенням формулювання православних вірувань, заснованих на Божественному Одкровенні, на вченні апостолів, на переданні святих отців. Тому й нинішне свято отримало назву “Торжество Православ’я”.

Звернемося тепер до святих ікон. Хто ж перший почав зображати Господа, Божу Матір, святих угодників, котрих ми бачимо в святих храмах, маємо вдома? Перші зображення не були результатом рук людських. Сам Господь Ісус Христос залишив відбиток свого пречистого лика на обрусі, полотні і послав це зображення Едеському князеві Авгарію, щоб зцілити його від хвороби.

Невидимий і незбагнений Дух Святий, прийнявши образ голуба, в цьому образі свідчив слово Бога Отця, що в Йордані хрестився Бог Син. Він же прийняв образ видимих вогненних язиків, зійшов у цьому вигляді на святих апостолів у день П’ятдесятниці, давши їм владу проповідувати, відпускати і в’язати гріхи людські.

Першим із людей, хто дав нам приклад зображення на іконі, був святий євангеліст Лука. Він написав образ Богоматері, про котрий Сама Пречиста сказала: “З цим образом перебуватиме благодать Моя і сила”.

Таким є початок зображень Господа Ісуса, Бога Духа Святого, Божої Матері. Чому ж було не наслідувати цього прикладу? Як можна було не зображати християнам Хреста, на якому був розіп’ятий заради нашого спасіння Христос, і котрий став знаряддям нашого спасіння? Воскрес Ісус із гробу. Як було не показати першим християнам, що відкритий гріб - знак не тільки смерті, але й воскресення після неї?

Будучи безгрішним, Господь поніс на Собі наші гріхи. Він дійсно Агнець Божий, Котрий взяв на Себе гріхи світу (Ін. 1, 29), і ніщо не перешкоджало християнам зображати для нагадування цього Агнця або Пастиря, Котрий несе на Своїх плечах вівцю.

З найперших часів місця молитовних зібрань християн відзначалися особливими зображеннями: то святого Хреста, то Агнця, то Пастуха, то риби, бо букви грецького найменування її є початковими літерами Імені Ісуса Христа, то трапези з переломлюванням хліба. Іконописні зображення отримали широке поширення особливо тоді, коли свята віра християнська перемогла поганський світ і стала поширюватись.

Чи потрібні нам святі зображення? Чи ми можемо і без них духом і думкою підноситися до Бога, до неба?

Якщо в буденному житті нам необхідно нагадувати про наші земні обов’язки, то тим більше в житті духовному ми потребуємо нагадування про наших небесних молитвеників. При нашій марноті, неуважності й огрубінні, при всій нашій плотськості зображення святих надзвичайно необхідні. Багато хто знає, як часто один вид святої ікони стримував людей від пороку чи злочину.

У святих іконах, як в живих ликах, зображено шанованих нами молитовників та заступників перед Богом. Розглядаючи картину, ми милуємося не полотнищем, на якому вона зображена, а самою картиною. Читаючи написане, чи надруковане, ми думаємо не про папір, а про те, що на ньому написано. Розглядаючи фотографію, цікавимося особами, зображеними на ній, а не плівкою. Те ж саме можна сказати і про ікони. Шануючи ікони, ми шануємо зображених на них святих, підносячись думкою до неба, і до того угодника Божого, нашого молитвеника й заступника, що живе там.

Чи варто говорити про чудотворність святих ікон, про чудесну дію багатьох із них, особливо ікон Пресвятої Богородиці? Краще подякувати Богу, Його Пречистій Матері і всім святим за милість, молитви і співчуття до нас, грішних. Чудотворні дії багатьох ікон - чи не найкращий доказ їхньої святості й необхідності для нас?

Прославимо Господа і всіх Його святих в їхніх іконах. “Пречистому Твоєму образу покланяємося, Благий, просячи прощення гріхів наших… радістю наповнив єси все, Спасе наш, прийшовши спасти світ”. Амінь