Свято-Покровська Церква, м. Полтава

"Свято-Покровський храм — перший храм, що побудований у Полтаві, після майже столітнього панування богоборчого режиму. Він постав на землях колишнього Покровського жіночого монастиря.
 Будівництво церкви велось силами парафіян і було закінчено у 1996 році ... "

 

Статті та проповіді

Про об'єднання...

УАПЦ І ДВІ СКЛЯНКИ

13 липня 2015р.

Тетяна Деркач

Тетяна ДеркачОпублікований протокол засідання Архиєрейського собору УАПЦ від 9 липня 2015 року з питання об'єднання з УПЦ КП. Перша реакція — бажання прокоментувати в чорно-білій гамі. Або «все пропало, знову зрада!», або «ну і слава Богу, недовго мучилася старенька у високовольтних дротах». Але ж мова йде не про пересічну подію. Он Всеправославний собор готується скільки? Більше 50 років. А віз і нині там, і не факт, що в 2016 році все відбудеться. Але ніхто ж при чергових непорозуміннях не кричить «все пропало! Кінець всім святим і православ'ю!». Сідають знову працювати. Так що фактор часу тут вторинний. Скоріше, сім разів відміряй — один відріж. Міряти будемо склянкою. Так, тим самим, який наполовину порожній або наполовину повний залежно від місця сидіння. А якщо сісти десь посередині? Виходить приблизно наступне.

 

Склянка наполовину порожня

УАПЦ вимагає злити обидві назви в одну, щоб на виході об'єднана Церква іменувалася УАПЦ КП. А якщо такуназву не хочуть в Київському Патріархаті — то «в цьому випадку проведення об'єднавчого Собору УАПЦ і УПЦ КП не має сенсу». Для УАПЦ чомусьжиттєвоважливо — злити разом в одну абревіатуру, яку не вимовити, два бренди, за якими тягнеться шлейф взаємної багаторічної конкуренції і відокремленості один від одного. Адже за 23 роки за назвою кожної православної юрисдикції закріпилася своя самоідентифікація, яка в критичний момент спрацьовує як маркер «свій — чужий», «ми — вони». Питання: навіщо це перетягувати в об'єднану Церкву? Невже не зрозуміло, що якщо Церква одна на всіх — то і самоідентифікація має бути спільна? І помінятися має не тільки УАПЦ, але й УПЦ КП.

Але тут можуть заперечити: у УАПЦ є своя історія, незрівнянна з історією УПЦ КП. І ця історія включає в себе роки гонінь і сонм мучеників, які постраждали за віру в роки богоборчої радянської влади. УАПЦ нинішня — спадкоємиця тієї самої Церкви-Мучениці, яка дала українському православ'ю Василя Липківського, чиїх віруючих садили у в'язниці більшовики. А що може пред'явити Київський Патріархат? Так, і справді: а що? Виник шляхом злиття частини УПЦ МП і УАПЦ в 1992 році — які мученики? Чистий новодєл, історія з нуля. У православній традиції, яка благоговіє перед древніми брендами — це привід для повного ігнору. Але тут треба визнати, що позиція Київського Патріархату виглядає більш чесно (навіть якщо це було банальне упущення). Не стали спекулювати на мучениках ні РПЦ, ні УАПЦ, записуючи їх собі в актив. Їх шанують, їх подвиг пам'ятають. Але робити собі піар на їх кістках — не стали. Адже за будь пусте слово треба давати відповідь — своїм власним життям. Почім видно, що нинішня УАПЦ — спадкоємиця тієї самої Церкви-Мучениці? По поїздках покійного предстоятеля до Москви? Поки це виглядає не як спадкоємництво, а самореклама, схожа на рекламу того ж «русского міра», який весь складається з посилань на якусь минулу велич і міфи, з цією величчю пов'язані. Це, звичайно, прийом старий. На зверненні до давно минулих історичних подій ґрунтується вся традиційна православна педагогіка. Але в цьому часто таїться пастка, в яку були спіймані криловські гуси, які пишалися своїми предками, котрі врятували Рим. Так, ваші попередники були гідні люди. Вони своїми життями витягали з небуття українське православ'я. А що для цього зробили ви?

Йдемо далі. Незгода з квотами на об'єднавчому Соборі. Нічого незвичайного в цій незгоді немає. Планувалося об'єднувати структури з великою різницею в габаритах. Тому повинен бути запропонований такий механізм голосування, коли б рішення були схвалені повнотою кожної Церкви. І зрозуміло, що всередині кожної Церкви цей механізм може бути різним. Є ваги аптекарські, а є ваги кранові — дивлячись що зважувати. Головне, що повинно вийти на виході. Запропонований УАПЦ принцип «50/50» («ґрунтуючись на рівності делегатів двох Церков») виглядає доречно тоді, коли сторони кількіснорівноцінні не умовно, а фактично. У випадку з УАПЦ та УПЦ КП це б означало, що голос одного єпископа УАПЦ «коштує» чотирьох голосів єпископату УПЦ КП. У чому тоді рівність делегатів? В даному випадку практичніше використовувати принцип «1:1», коли рішення приймають не окремо взяті єпископи, а суб'єкти об'єднавчого процесу. Відповідно, єпископи від УАПЦ на об'єднавчому Соборі представлятимуть свою Церкву в адекватній пропорції, а не свій особистий голос. І десяток голосів «проти», але від однієї юрисдикції означає зрив всього процесу. Навіть якщо ці голоси — в меншості.

До речі, запропонувати адекватну заміну прямого подушного голосування більш складним механізмом – турбота саме УАПЦ як незадоволеної сторони. Не можете самі — зверніться до чужих напрацювань. Візьмемо знову ж підготовку до Всеправославного собору, в ході якої прийняли рішення на користь загального консенсусу, а не простої більшості. Одна Церква — один голос. І так, виходить, що теоретично якась мікроскопічна Албанська Церква може накласти вето на будь-яке важливе рішення всього собору. Але це нікого не бентежить, тому що всі важливі рішення вже до того часу повинні пройти внутрішньоцерковну рецепцію кожним колективним учасником собору та оформлені документально. Далі відбувається, грубо кажучи, церемоніальний акт голосування.

Наступна умова УАПЦ: переведення комісії УАПЦ щодо об'єднання у тристоронній формат (із залученням УПЦ МП). Це перетворює об'єднавчі переговори на конвульсії лебедя, рака і щуки. УПЦ МП зовсім до таких переговорів на серйозному рівні не готова, швидше, там налаштовані тягнути свою лямку «канонічного п'ятого колеса у возі» до кінця. Якщо в УАПЦ хочуть стати шостим колесом — не питання. Але історія зазвичай відкидає на своє узбіччя всі бутафорські елементи. Всі розуміють, що позиції об'єднаної автокефальної Церкви в переговорах і з УПЦ МП, і з Вселенським Патріархатом будуть набагато міцніше і переконливіше, ніж двох паралельних невизнаних автокефалій поодинці. Питання: на чиєму боці свідомо чи несвідомо грає УАПЦ?

Нарешті, остання вимога взагалі курйозна: у виборах предстоятеля об'єднаної автокефальної Церкви беруть участь усі архиєреї. Що, всі півсотні людей? Навіть без праймеріз? Вибори нового глави Церкви фактично перетворюються на мляво плинний конклав.

Склянка наполовину повна

З позитивного — твердження, що після проведених зборів ВСІ священнослужителі УАПЦ висловилися за об'єднання з УПЦ КП. Це означає, що навіть у випадку з перенесенням об'єднавчого Собору на більш пізній термін всередині УАПЦ існує відкладений попит на об'єднання, який рано чи пізно треба буде задовольняти. А якщо залишити все як є — то відбудеться те саме горезвісне «приєднання». Крапля за краплею, парафія за парафією УАПЦ, залишивши за бортом і свій імідж Церкви-Мучениці, і свої образи, перетече в УПЦ КП. Але це вже знову склянка, яка наполовину порожня.

 

Ось так і переливаємо вміст з пустого в порожнє. Як кажуть, хто хоче — шукає можливості, хто не хоче — виправдання. Важко сказати, що стоїть за таким демонстративним демаршем УАПЦ, яка продовжує запевняти, що переговори не закінчені. Будемо сподіватися, що там немає інших причин, більш банальних. І третіх сторін, зацікавлених у тому, щоб контрольований церковний хаос в Україні зберігався якомога довше.