Свято-Покровська Церква, м. Полтава

"Свято-Покровський храм — перший храм, що побудований у Полтаві, після майже столітнього панування богоборчого режиму. Він постав на землях колишнього Покровського жіночого монастиря.
 Будівництво церкви велось силами парафіян і було закінчено у 1996 році ... "

 

Статті та проповіді

Пошанували Патріарха Мстислава

Напередодні Дня Конституції 26 червня 2015 року в Полтавському краєзнавчому музеї ім. В. Кричевського відбулася Урочиста академія з нагоди 25-річчя інтронізації Святішого патріарха Мстислава. 

Відкрилася Урочиста академія Державним гімном у виконанні ансамблю «Полтава». У вступному слові архієпископ Полтавський і Кременчуцький Федір УПЦ Київського Патріархату зупинився на прийнятті автокефалії для Української Церкви, на обранні в 1990 році першим патріархом нашого земляка святішого Мстислава.

У історичних «штрихах, з яких складається доля», окреслив формування особистості Степана Скрипника, його громадську і церковну діяльність заслужений діяч культури Тарас Пустовіт. Він запропонував слухачам різносторонній огляд про життя і діяльність першого патріарха Української Церкви. Постановка багатьох історичних питань, зауважив відомий дослідник – архівіст, вимагає великої праці дослідників в Україні і закордоном, в діаспорі. А світоглядні питання як-то «Чи потрібно було обирати Патріархом людину яка була вже хворою?», на наш погляд, буде відповідати кожне покоління українських патріотів для себе і у власний спосіб. Громадська і політична діяльність Скрипника на Волині в 30-х роках ХХ століття, захист українців в польському сеймі, єпископське служіння Мстислава і відродження УАПЦ в роки війни, відвідини рідної Полтави і виїзд з України на далеку еміграцію спочатку в Європу, а потім Америку будівництво Українського центру в Баунд-Бруці, захист українців – шестидесятників і повернення на рідну землю, як патріарха Української Церкви – постать патріарха Мстислава увібрала три періоди національного відродження в ХХ столітті – підсумовує життєвий шлях видатного земляка Тарас Пустовіт. І закінчує свій змістовний виступ заступник директора Полтавського обласного архіву знову ж актуальними питаннями з яких і розпочинав – «несправедливо забувати в дні державних свят - Дня Незалежності, Дня Конституції, про значення собору 5-6 червня 1990 року для національного і духовного відродження України», необхідно провести цілий комплекс заходів з увічнення пам’яті першого українського патріарха в Полтаві, вирішити питання найменування вулиці його імені, відкриття музею, пам’ятної дошки.

«Полтавська земля щедра на видатних людей, - так розпочав свій виступ учасник і очевидець відвідин патріархом Мстиславом Полтави у 90-х роках минулого століття протоієрей Миколай Храпач. Патріарх Мстислав – видатна постать у відродженні Української Церкви». Протоієрей Миколай Храпач звернув увагу присутніх на те, що формування особистості відбувалося у середовищі патріотичних віруючих людей, і віру дитина сприймала «з молоком матері». Спинившись на епізодах церковного служіння Скрипника священик робить висновок, що патріарх Мстислав у своїй діяльності віддавав свої сили і всього себе служінню Богові і народу. І тому патріарх це приклад для пастви і для священнослужителів.

«Патріарх належить до тих людей, які від початку і до перемоги творили Українську Державу і Українську Церкву», - продовжив переплетіння думок попередніх доповідачів голова Полтавської «Просвіти» Микола Кульчинський. Він спинився на трьох епізодах в яких був безпосереднім учасником.

 Перший приїзд з еміграції до Полтави в 1990 році предстоятеля УАПЦ місцева преса зустріла злісними ярликами радянського часу, багато людей було в ідеологічних лещатах. Та це не завадило прийти на зустріч з відомим церковним діячем до півтори тисячі люду. Було анонсовано проведення Богослужіння у Полтавській філармонії, але коли зібралися люди, двері до будинку виявилися зачиненими. Тоді ми з Володею Годзенком стали дзвонити в різні інстанції і таки видушили від чиновників фразу, що «міськвиконком не заперечує проти Богослужіння» і одразу двері відчинили. Відбулася служба, після якої патріарх Мстислав своєю проповіддю вселив в наші серця надію що Українська Церква буде.

Пригадуючи спілкування на квартирі у отця Миколая Храпача з патріархом, Микола Кульчинський розповів як Його Святість, поринувши у спогади про відвідини Полтави 1942 року, заговорив про свої, таємні від німецької влади, виїзди до пастви. Подорож до Харкова і розмову з митрополитом Теофілом Булдовським про відновлення УАПЦ :« Чи ви йдете з нами?», «Іду», - коротко відповів тоді митрополит.

Третій епізод, який описав голова полтавської «Просвіти», був про 22 травня 1990 року в Каневі. Патріотичні сили вирішили разом з патріархом Мстиславом відслужити панахиду на Чернечій горі біля могили Тараса Шевченка. Та ще з ночі духовенство Московського Патріархату разом з великою кількістю людей, серед яких було немало агентів КДБ, оточили гору і стали правити панахиди. Одна за одною. Минула 9-та година, 10-та…вже 13 –та, тож багато людей почали прориватися до пам’ятника Тарасу, зчинилася бійка. Тоді патріарх сказав «Годі. Йдемо до хреста, і будемо служити там.» І була служба біля хреста в Каневі, і там була проповідь.

Яка частка людей усвідомлює героїчний шлях Української Церкви?- на завершення звернувся до присутніх Микола Кульчинський. Тож він подякував тим, хто долучився до заходів щодо вшанування пам’яті патріарха і запевнив, що він, як радник голови облдержадміністрації, запропонує владі прийняти державний підхід щодо вшанування пам’яті патріарха і створення музею патріарха Мстислава у Полтаві.

Ведуча Віта Сарапин розповівши, яку велику увагу надавав хоровому церковному співу в своєму житті Скрипник, запропонувала послухати чудовий концерт духовної і народної музики у виконанні творчих колективів Полтавської філармонії, музичних шкіл Зінькова, Великої Багачки та педуніверситету.

А наприкінці присутні почули слова якими благословив українців патріарх Мстислав:

«Благословляю на щасливе і праведне життя в своїй навіки вільній Державі. Нехай ніколи матері наші не знають сліз. Нехай ніхто не знає горя на віки вічні, на віки вічні, на віки вічні. Амінь.»

 

Заступник голови Українського Православного Братства,

Голова Полтавського крайового братства

 

Олександр Ільченко

 Слово прот. Миколая Храпача  на урочистій академії.

Полтавська земля щедра на великих людей. Багатьма іменами визначних політичних, військових, культурних і церковних діячів прославила вона Україну.

Серед них Першоієрарх Української православної церкви в США, перший патріарх Київський і всієї України Мстислав -  видатна постать  в відродженні УПЦ  та  історії України.

Сьогодні його називають «Божим помазаником для України... духовним лідером нації», «однією з найвизначніших постатей ХХ століття, Великим Сином України, який усе своє життя присвятив служінню українському народові та його Церкві».

Важко не погодитися зі словами Євгена  Сверстюка який  сказав, що  роль особи, лідера в історії  є  великою то роль  ієрарха в житті  Церкви є  вирішальною.

Він народився 10 квітня 1898 року в Полтаві у глибоко релігійній сім’ї нащадків козацького роду. Батько його — Іван Скрипник, походив із козаків Миргородського полку, а мати — Маріамна, з дому Петлюр — рідна сестра Симона Петлюри.

Майбутнього патріарха охрестив у Всесвятській церкві о.Федір Булдовський, майбутній митрополит.  Виховувався він у  релігійній родині .Серед його родичів було чимало духовних осіб: двоюрідний дядько-священномученик Сильвестр (Ольшевський) став архієпископом Омським, прадід Олексій (у чернецтві Аркадій) був фундатором Іонинського скиту в Києві, бабуся матері ігуменя Антонія та її внучка Гавриїла заснували Покровський монастир біля Феодосії. Крім того, дід і батько були в Полтаві  церковними старостами.   Як згадував патріарх, у його родині було «сім дядьків священиків по материній лінії».

За своє довге життя Патріарх Мстислав пройшов тернистий шлях українського священослужителя, на долю якого випало чимало випробувань. Одним із них була участь Мстислава у розбудові Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) в роки німецько - фашистської окупації.

Втрата дружини і братів дуже вразила Степана Скрипника. Ставши вдівцем, він вирішує присвятити решту свого життя Українській Православній церкві яка на той час розпочала своє друге відродження. В окупованій німцями Холмщині в 1940 р. його обирають заступником голови Холмської Єпархіальної Ради, яку згодом очолив Іларіон (Огієнко)

Постриг Скрипника у чернецтво здійснив владика Никанор за рекомендацією владики Ігоря, який і дав йому ім’я Мстислав. Рукоположення Степана провели владики Никанор, Ігор та Михаїл Хороший. Крім єпископів були присутні два священики і диякон .

У травні 1942 р. разом з іншими кандидатами в Андріївському Соборі м. Києва він був висвячений на єпископа Переяславського. Після висвячення Мстислав деякий час залишався в Києві, допомагаючи єпископу УАПЦ Никанору (Абрамович), який протягом всієї окупації перебував у Києві, організовувати церковне життя на Східній Україні. Доручену справу єпископ виконував з притаманним йому завзяттям.

Владика Полікарп писав в архієпископському посланні з квітня 1942 року: «Суть подій у нашій православній Автокефальній Церкві… зводиться до питання, чи бути нашій Православній Церкві справді українською національною Церквою із своєю рідною мовою у богослужінні, церквою, овіяною традиціями соборно-правними її минулого і всією її національно-культурною красою: чи навпаки – бути її знаряддям в руках купки москвофілів – єпископів для панування над українським народом Москви і духу московського»

Почала формуватися структура УАПЦ. Було вирішено суворо дотримуватися канонічних церковних правил. На цьому наполягали делегати з Києва, які пам’ятали, як багато довелося витерпіти в 1921 р., коли висвятили в Києві перших ієрархів УАЦП. Тому процеси відродження автономії відбувалися з благословення владики Діонісія Валединського, який на той час був першоієрархом усієї колишньої Польщі. Автономія відродженої Православної Церкви в Україні базувалася на Царгородської Патріархії з 1924 р., який анулювався неканонічна передача Київської митрополії під владу Московського патріархату 1686 р. і надавалася автономія церкві на землях, які з княжих часів становили частину Київської митрополії. У лютому 1942 р. покладено початок новій ієрархії УАЦП. У Пінську для України висвятили єпископів Никифора Абрамовича та Ігоря Губу, яких рукоположили ієрархи Православної Автономної Церкви в Польщі архієпископ Пінський і Поліський Олександр Іноземцев та архієпископ Луцький Полікарп Сікорський

Але діяльність єпископа Мстислава не обмежувалась самим лише Києвом. Влітку 1942 р. він здійснив велику місіонерську подорож по Лівобережній Україні. Владика відвідав тоді Переяслав, Хорол, Лубни, Миргород, Полтаву - та цілий ряд інших міст. Він брав участь в масових хрещеннях та богослужіннях, висвячував духовенство та освячував заново відкриті храми. В Полтаві він  руко положив більше 20  священиків.

Владика  Мстислав  переконав   митрополита Феофіла Булдовського приєднатися  до УАПЦ. Вони спільно відслужили у Покровському монастирі Службу Божу. Почалася  спільна  праця  по  відродженню УАПЦ.

Становище українських єпископів, і зокрема його, Мстислава, надзвичайно тяжке, доводиться з німцями хитрувати і будувати політику, враховуючи невдоволення мас, що примушує бути політиком та чесним пастирем свого народу, «підтримуючи його невдоволення та протест».

Німецька окупаційна влада, з свого боку, теж були незадоволені надмірно активним єпископом, який докладав багато зусиль для перетворення УАПЦ на загальнонаціональну церкву. Такий розвиток подій суперечив планам нацистів. Православну Церкву вони розглядали лише як додаток до своєї пропагандистської машини і намагались не допустити її посилення.

У лютому 1989 р. у Києві було створено ініціативний комітет, який поставив собі за мету легалізацію Української Автокефальної Православної Церкви.

Парафіяльна церква св. Апостолів Петра і Павла у Львові 19 серпня 1989 р. започаткувала рух за вихід з РПЦ і за оголошення громади парафією УАПЦ.

Всеукраїнський Собор відновленої УАПЦ, який відбувся у Києві 5 – 6 червня 1990 р., постановив піднести УАПЦ до рівня патріархату . Голова Собору архієпископ Іван Боднарчук  своїм  могутнім голосом  запропонував обрати  першим  патріархом України Митрополита УПЦ в США Мстислава Скрипника  і  собор обрав Митрополита Мстислава першим Патріархом Київським і всієї України. «Поклик Собору, - сказав новообраний Патріарх, - я зрозумів як Поклик Божого Промислу, що нелічене лікує, а недостаюче доповнює. З вірою за опіку Вседержителя та надією на братню у Христі допомогу призначених мені Промислом Божим архіпастирів і пастирів, розпочинаю черговий етап у моєму житті – етап нелегкої праці на руїнах колишньої у віках славної Київської митрополії, Церкві – Матері нашого народу»

20 жовтня 1990 р. Патріарх УАПЦ Мстислав прибув до Києва. Його прибуття викликало занепокоєння у Московській патріархії та Українському Екзархаті УПЦ.

Невдовзі по прибутті Патріарх УАПЦ Мстислав вирушив у подорож всією Україною, розпочавши її з Галичини.

У богослужінні в святій софії Київській, яке очолив сам Патріарх Мстислав, взяли участь всі члени їєрархії УАПЦ разом з прибулими на інтронізацію з США архієпископом Константином та єпископом Антонієм. Між віруючими були депутати Верховних Рад УРСР і СРСР, представники уряду. У храмі перед лицем усієї церкви, цілого народу святійший Мстислав приняв «тягар» Патріаршого служіння і відповідальність перед Богом і людьми

У своїй промові до віруючих Патріарх Мстислав сказав: «Церква – це серцевина нашого народу. Це мають зрозуміти всі об’єднання, всі партії, які, на жаль, часом спиняють буття церкви, або не бачать його взагалі. Хотілося, щоб усі верстви, які складають нашу націю, перейнялися розумінням, що без Бога ні до порога, а без церкви української нас не буде бачити світ. Або буде бачити як заколотників у внутрішньому житті.

Наша нація має багато недругів, а наша церква має їх ще більше. Ворог знає роль церкви в нашій історії, знає, що то є та криниця, яка творить вічні вартості в житті нації. Ми були знані в світі, нас цінили як тих, що єднали Схід і Захід, Європу та Азію. То була тяжка місія – отой шлях, на якому положена Богом Україна. За той шлях билися і сварилися недруги, бо обіч нього лежить багата українська земля, до якої є скільки ласих»

З відродженням української державності в 1990 році митрополит Мстислав спрямовує всі свої сили та досвід на відновлення УАПЦ в Україні. 1990 року на Помісному соборі УАПЦ в Києві 92-річний митрополит Мстислав був обраний першим патріархом Київським і всієї України. Доля судила саме цій, немічній фізично, але сильній духовно людині, очолити перше в історії України патріарше управління Православною церквою. Дивовижною була енергія, з якою патріарх Мстислав на десятому десятку свого життя брався за справу відродження Української Православної церкви в нашій державі. Вже сам факт, що за три роки свого патріаршества Патріарх вісім раз відвідував Україну і подовгу тут працював — говорить сам за себе.

Патріарх двічі відвідав рідне місто. Через десятиліття розлуки Полтава зустріла вірного сина у травні 1991 року та у грудні 1992-го. У перший приватний  приїзд,  на  запрошення релігійної громади Свято-Покровської церкви,  Владика завітав у родинний будинок, побував там, де була Всесвятська церква, в якій його хрестили, відвідав місце зруйнованого цвинтаря, де упокоїлися його батьки. поклав квіти і  помолився  на  могилі  Івана Котляревського , Панаса Мирного, зустрівся з релігійною громадою, оглянув  ескізний  проект Свято_Покровської  церки  та  благословив  її будівництво. Він побував  буля  дзвіниці  Свято-Успенськоїго собору  і  благословив боротись за  передачу дзвіниці  Українськвй церкві та  відбудувати собор.  Другий  приїзд  Патріарха  відбувався  уже  в незалежній  Україні і влада  поставилась до  владики  з  повагою . За  ініціативи  міського  голови Анатолія  Кукоби  відбувся  прийом  Патріарха  у  Міській Раді  за  участю всіх працівників, депутатів  та гостей.У дзвіниці Свято-Успенського  собору  відбулась  Божественна  Літургія , Патріарх  виголовив проповідь.

З усіх цінностей його життя Полтава дивом зберегла лише батьківський будинок. У цьому напівзруйнованому аварійному будинку, якому понад 200 років. 29 липня 1994 року з ініціативи автора цих сток  за  підтримки Свято-Успенської  громади  міста на будинку було встановлено меморіальну дошку. Через  ветхість  цього  будинку так  і  не  вдалось  там  відкрити Історичний культурно-духовний центр на основі меморіального будинку. Влада ж так  і  не спромоглася   відремонтувати  споруду і  сьогодні  треба  зробити все щоб відродити  будинок  . Та і вул.Карла Лібкнехта не  перейменована , як  неодноразово   пропонувала  і релігійна  громада і громадськість  міста перейменувати її  на вул. Патріарха Мстислава.…

 Він, Патріарх  Мстислав,  для  багатьох  є  прикладом  служіння  Богові  і Україні ,  а  значить служіння  Церкві та народу  Божому. За словами уже  згадуваного  мною Євгена  Сверстюка «Той  дух нескореного і  непохитного на  своїй  дорозі священослужителя  під  гаслом  Contra spem spero вражав  тисячі людей якії  зустрічалий його…»

Помер Святійший Патріарх 11 червня 1993 року на 96-му році життя. Величезна і незламна духом постать цього вірного сина нашого народу повинна посісти належне місце серед плеяди видатних українців, яких подарувала Україні й світові Полтава.