Свято-Покровська Церква, м. Полтава

"Свято-Покровський храм — перший храм, що побудований у Полтаві, після майже столітнього панування богоборчого режиму. Він постав на землях колишнього Покровського жіночого монастиря.
 Будівництво церкви велось силами парафіян і було закінчено у 1996 році ... "

ХРИСТОС  ВОСКРЕС !  ВОІСТИНУ  ХРИСТОС  ВОСКРЕС !

Наші новини

Батьківська поминальна субота

 

9 березня Вселенська батьківська поминальна  субота .   Церква  молиться  за  всіх  від віку  спочилих.

Переказ про видіння афонського ченця під час панахиди.

Була поминальна батьківська субота, закінчилася Літургія. Одні з присутніх вже виходили з церкви, а інші залишилися й стали підходити до панахидного столу, що стояв, за звичаєм, посередині храму.

 

                Я, пише чернець, стояв на кліросі. Вийшли з вівтаря священик і диякон. Священик виголосив: «Благословен Бог наш, завжди нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь». Диякон запалив свічки, і став роздавати їх присутнім. І в цей час я побачив, як багато людей почало заходити в церковні двері з вулиці, а потім проникати  через стіни та вікна. Храм наповняли безліч прозорих тіней. Серед цієї маси я бачив жінок, чоловіків, юнаків та дітей. За зовнішнім виглядом я визначив священиків, імператорів, єпископів і серед них простого чорнороба, старого солдата-поселенця, бідну жінку і взагалі жебраків. Після виголосу священика вони беззвучно, але надзвичайно швидко заповнили весь храм, стаючи тісно один біля одного. Я не міг відвести очей від цієї картини. Незабаром їх стало так багато, що реальні молільники видавалися мені фігурами, яскраво намальованими на фоні цих дивних тіней. Вони (тіні) беззвучно підходили і ставали біля священного вівтаря. Деякі з них немовби ставали на коліна, інші нахиляли голови, неначе чекаючи виголошення вироку. Діти простягали руки до свічок, що горіли на кануні, і до рук живих людей, які молилися.

                Та ось диякон вийняв записки і розпочав читати написані в них імена. Здивуванню моєму не було меж, коли я помітив, як поривчастим, радісним рухом виділялася то та, то інша фігура. Вони підходили до тих, хто їх пом’янув, ставали поряд з ними, дивилися на них очима, повними любові і радісного умиротворення. Мені навіть здавалося, що в руках духів спалахувала якась духовна свічка і вони самі, молячись разом з тими, хто за них молився, сіяли незвичайно радісним промінням.  В міру того як прочитувалося кожне ім’я, із натовпу безмовних тіней все більше виділялося радісних фігур. Вони безшумно йшли і зливалися з живими молільниками. Зрештою, коли записки були прочитані, залишилося багато неназваних – засмучених, з похиленою головою, немовби вони прийшли на спільне свято, але про них забули ті, які могли б запросити їх на це велике торжество. Деякі із душ тривожно поглядали на двері, неначе очікуючи, що може прийде ще близька людина і в свою чергу викличе і їх. Але ні, нові обличчя не з’являлися, і неназваним залишалося радіти радістю тих, яких призвали для єднання. Я став спостерігати за спільною групою молільників, яка начебто змішалася з тремтячими у світлих променях привидами із потойбічного світу, і побачив ще дивнішу картину. В той час, коли виголошувалися слова «благословен єси, Господи, навчи мене оправданням Твоїм» чи слова «упокой,  Господи, душі спочилих рабів Твоїх», видно було, як лиця живих освітлювалися однаковим світлом з лицями тих, що відійшли, як серця  зливалися в одне загальне серце, як сльози не смутку, а радості, текли з очей тих, хто носив тілесну оболонку, і в той же час якою гарячою любов’ю, безмежною відданістю палали очі пом’янутих.

                Серед хмари диму благовонного кадила,  у струменях диму від запалених свічок пролунав дивний молитовний поклик: «Зі святими упокой…», і я побачив, що вся церква, як одна людина, стала на коліна і духи, імена яких були пом’януті, молились і за присутніх, і за себе, а ті, за яких забули, молилися лише за себе. 

                Коли закінчився молитовний спів, погасли свічки і священик прочитав останній виголос, а диякон закінчив загальним поминанням спочилих, тіні, які стояли переді мною, стали зникати, і залишилися люди, які захотіли відправити ще і окрему панахиду за своїх померлих. Тоді я побачив на лицях такий спокій, таке задоволення, таке оновлення, яке не в силах передати.               

Великий, святий і радісний для спочилих обряд поминання Православної Церкви. І як сумно буває тим, кого піддають забуттю, позбавляючи їх не тільки радості бачити себе не забутими, але і уповільнюючи їх  духовне оновлення і прощення їхніх гріхів у Господа, як під час панахиди, так тим більш під час Літургії. Тому що за кожним разом, коли священик виймає частинки за спокій душ, душі ці отримують милість, наближаючись до Царства Божого.

                Цю спрагу спочилих – щоб пам’ятали – відчуває  кожний з нас. Через неї вони не рідко нагадують про себе в наших снах напередодні їх днів народження чи смерті, перед батьківськими суботами.

                Кожне наше слово, думка, спогад про спочилого моментально відгукується на ньому; коли по-доброму згадують – радісно, коли зле згадають – мукою, бо це викликає у нього докори сумління. Можна собі уявити, які жахливі загробні муки для людей, яких важко згадати добром.

                Ось чому закони народного милосердя вимагають не говорити нічого поганого про померлих, щоб не ятрити їх душевні рани.

                Все це повинно служити нам попередженням: в житті чинити так, щоб після смерті своєї не заслужити почуття зневаги, докору і ненависті, чи чого гірше - прокляття, і через це втратити молитви наших

 


Розклад богослужінь

Щонеділі - Божественна  Літургія  о 9-00

Напередодні в суботу - Всенічне бдіння о 17-00

Щосуботи - Божественна Літургія о 9-00

Напередодні - в п'ятницю  утреня о 17-00 

Крім того напередодні  двунадесятих та великих свят - всенічне бдіння о 17-00

У свята - Божественна Літургія о 9-0

 У седмічні  дні  Великого  Посту  з розкладом  Богослужінь  можна ознайомитиcь на  дошці  об'яв у  храмі.